Панто Зентіва інструкція по застосуванню

діюча речовина: 1 таблетка містить пантопразолу натрію сесквігідрату 22,575 мг (еквівалентно 20 мг пантопразолу);

допоміжні речовини: мальтит (Е 965), кросповідон, натрію кармелоза, натрію карбонат безводний, кальцію стеарат, спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол, лецитин, заліза оксид жовтий (Е 172), метакрилатного сополімеру дисперсія 30 %, триетилцитрат.

овальні таблетки жовтого кольору.

Фармакодинаміка.

Пантопразол пригнічує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу парієтальних клітин. Пантопразол перетворюється на свою активну форму в кислому середовищі, а саме у парієтальних клітинах шлунка, де він пригнічує H+/K+-ATФазу, тобто кінцеву фазу утворення соляної кислоти незалежно від природи подразника, що стимулює її утворення. Пригнічення є дозозалежним і впливає на базальну та стимульовану секрецію шлункового соку. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментами, віддаленими від клітинних рецепторів, ця сполука може пригнічувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими сполуками (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефективність препарату однакова незалежно від того, застосовується він перорально чи вводиться внутрішньовенно.

Лікування пантопразолом зменшує рівень кислотності шлунка, що пропорційно спричиняє збільшення виділення гастрину. Збільшення рівня гастрину швидке та оборотне. При короткочасному лікуванні у більшості випадків рівень гастрину не перевищує верхню межу норми. При довготривалому лікуванні рівень гастрину у більшості випадків збільшується вдвічі. Надмірне його збільшення спостерігалося дуже рідко. Як результат, у поодиноких випадках при довготривалому лікуванні відзначалося незначне або помірне збільшення кількості ендокринних клітин шлунка (аденоматоїдна гіперплазія).

Фармакокінетика.

Біодоступність. Пантопразол повністю всмоктується після перорального прийому. Абсолютна біодоступність таблеток становить 77 %. Вживання їжі не впливає на AUC (площа під кривою «концентрація–час»), Сmax та біодоступність.

Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація (Сmax) його у плазмі досягається навіть після прийому однієї дози препарату 20 мг. У середньому Сmax 1-1,5 мкг/мл досягається через 2-2,5 години після прийому, ці рівні залишаються сталими після багаторазового прийому препарату. Об’єм розподілу становить 0,15 л/кг, його кліренс – приблизно 0,1 л/год/кг. Період напіввиведення – 1 година. Через специфічну активацію пантопразолу у парієтальних клітинах період напіввиведення не корелює з тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти).

Фармакокінетика препарату не змінюється після одноразового або багаторазового прийому. У діапазоні доз від 10 мг до 80 мг фармакокінетика пантопразолу залишається лінійною як після перорального прийому, так і після внутрішньовенного введення.

Зв’язування з білками плазми становить 98 %. Препарат метаболізується в печінці. Головним шляхом виведення метаболітів є нирковий (майже 80 %), з фекаліями виділяється 20 %. Головним метаболітом як у плазмі, так і в сечі є дисметилпантопразол, зв’язаний із сульфатом. Період напіввиведення головного метаболіту (1,5 години) не набагато довший, ніж у пантопразолу.

Характеристики для особливих груп пацієнтів.

Порушення функції нирок.

Пацієнтам із порушеннями функції нирок (у тому числі пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі) зменшення дози пантопразолу не потрібне. Як і у здорових добровольців, період напіввиведення препарату у цих пацієнтів короткий. Незначна кількість пантопразолу виводиться шляхом діалізу. Незважаючи на те, що період напіввиведення головного метаболіту дещо зростає (2-3 години), він швидко виводиться і завдяки цьому не накопичується.

Порушення функції печінки.

Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (клас А та В) період напіввиведення діючої речовини збільшується до 3-6 годин і відповідно до цього у 3-5 разів збільшується AUC, Сmax пантопразолу в плазмі збільшується у 1,3 рази порівняно з таким показником у здорових добровольців.

Літній вік.

Невелике збільшення AUC та Cmax у пацієнтів літнього віку порівняно з відповідними показниками у пацієнтів молодшого віку не є клінічно значущим.

Дорослі та діти віком від 12 років.

- Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. - Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Дорослі.

- Профілактика утворення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричиненої прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, які повинні застосовувати НПЗЗ протягом тривалого часу.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу, соєвої олії та будь-якого компонента препарату.

При тяжких порушеннях функції печінки під час лікування препаратом, особливо при тривалому застосуванні, необхідний регулярний контроль за рівнями печінкових ферментів. У випадку збільшення рівня ферментів лікування необхідно припинити.

З метою профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), пантопразол слід призначати тільки тим пацієнтам, яким необхідно приймати НПЗЗ тривалий час і які мають підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень. Оцінку рівня ризику проводять з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік (понад 65 років), наявність в анамнезі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.

Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій щодо застосування відповідних лікарських засобів.

При наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, значної спонтанної втрати маси тіла, частого блювання, дисфагії, блювання кров’ю або мелени) та наявності виразки шлунка або підозрі на неї необхідно виключити злоякісний процес, оскільки призначення пантопразолу може маскувати його симптоми і відстрочити встановлення діагнозу.

Якщо незважаючи на адекватне лікування тривожні симптоми зберігаються, необхідно провести подальші обстеження.

Сумісне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінація пантопразолу з атазанавіром є необхідною, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад вимірювання вірусного навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу 20 мг на добу не слід перевищувати.

Пантопразол може знижувати абсорбцію вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок виникнення гіпо- або ахлоргідрії. Це необхідно брати до уваги при лікуванні пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B12 в організмі, з факторами ризику порушення абсорбції вітаміну B12 під час тривалої терапії препаратом або осіб, у яких спостерігаються відповідні клінічні симптоми.

При довготривалому лікуванні, особливо більше року, пацієнти повинні знаходитися під постійним спостереженням.

Можна очікувати, що під дією пантопразолу, як і усіх інших інгібіторів протонної помпи, збільшиться кількість мікрофлори, що зазвичай присутня у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування пантопразолом дещо збільшує ризик виникнення бактеріальних шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими збудниками, як сальмонела і кампілобактер.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), дещо підвищують ризик переломів стегна, кісток зап’ястка та хребта, переважно у літніх пацієнтів або у осіб з іншими відомими факторами ризику. Згідно з даними обсерваційних досліджень, інгібітори протонної помпи підвищують загальний ризик переломів на 10-40%. Частково це збільшення може бути обумовлено іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу мають отримувати медичну допомогу відповідно до чинних клінічних рекомендацій та споживати достатні кількості вітаміну D і кальцію.

Повідомлялося, що у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, а в більшості випадків протягом одного року, виникала тяжка гіпомагніємія. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як підвищена втомлюваність, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, проте вони можуть розпочатися приховано і не бути поміченими. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після призначення магнієзамісної терапії та припинення застосування ІПП.

У пацієнтів, для яких планується тривала терапія або які отримують ІПП з дигоксином чи лікарськими засобами, що можуть спричиняти гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), слід визначати рівні магнію перед початком застосування ІПП та періодично в процесі терапії.

Лікарський засіб містить соєвий лецитин, тому його не слід призначати пацієнтам з алергією на арахіс або сою.

Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози.

Вагітність

Наразі немає належних даних щодо застосування пантопразолу вагітним жінкам. В ході досліджень на тваринах була виявлена репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини не відомий. Не слід застосовувати препарат під час вагітності без крайньої необхідності.

Лактація

В ході досліджень на тваринах було показано, що пантопразол екскретується в материнське молоко. Повідомлялося, що пантопразол проникає в грудне молоко людини. У зв'язку з цим рішення про продовження/припинення годування груддю або продовження/припинення терапії препаратом слід приймати, беручи до уваги користь грудного вигодовування для дитини та користь терапії препаратом для матері.

Препарат Панто Зентіва, 20 мг, не рекомендований для застосування дітям віком до 12 років у зв’язку з тим, що дані щодо безпечності та ефективності препарату для цієї вікової групи є обмеженими.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Рекомендована доза для дорослих та дітей віком більше 12 років становить 20 мг препарату на добу (1 таблетка). Зазвичай симптоми минають через 2-4 тижні лікування. Якщо цього недостатньо, то призначають ще один 4-тижневий курс лікування. Для попередження повторної появи симптомів після їх зникнення можна застосовувати 20 мг препарату (1 таблетка) 1 раз на добу за потребою.

Тривале лікування та профілактика рецидиву рефлюкс-езофагіту.

Для довготривалого лікування підтримуюча доза становить 20 мг на добу (1 таблетка), при загостренні можливе збільшення дози до 40 мг на добу. У разі такого загострення рекомендується прийом препарату з дозуванням 40 мг пантопразолу в 1 таблетці. Після усунення рецидиву дозу знову можна зменшити до 20 мг на добу.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом неселективних НПЗЗ, у пацієнтів групи ризику, які повинні застосовувати НПЗЗ протягом тривалого часу.

Рекомендована доза для дорослих становить 20 мг на добу (1 таблетка).

Препарат слід приймати за 1 годину до їди цілими, запиваючи водою, не розжовуючи і не подрібнюючи.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу препарату 20 мг.

Пацієнтам літнього віку та пацієнтам з порушеннями функції нирок зменшення дози зазвичай не потрібне.

Симптоми передозування у людини невідомі.

Препарат погано виводиться при діалізі, оскільки пантопразол у значній мірі зв’язується з білками крові. У разі передозування з ознаками інтоксикації вживають загальних дезінтоксикаційних заходів.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (≥ 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (в тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органу зору.

Рідко: порушення зору/затуманення зору.

З боку травного тракту.

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм мʼязів2.

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

2. Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.

Вплив пантопразолу на абсорбцію інших лікарських засобів.

Оскільки пантопразол викликає значне та тривале пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку, він може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад кетоконазолу, ітраконазолу, посаконазолу, ерлотинібу).

Лікарські засоби для лікування ВІЛ-інфекції (атазанавір).

Застосування атазанавіру та інших препаратів для лікування ВІЛ-інфекції, всмоктування яких залежить від рН шлункового соку, одночасно з інгібіторами протонної помпи може призвести до істотного зниження біодоступності препаратів для лікування ВІЛ-інфекції, а отже, вплинути на їх ефективність. Тому одночасне застосування інгібіторів протонної помпи з атазанавіром не рекомендується.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон або варфарин).

Хоча в ході клінічних досліджень з вивчення фармакокінетики жодних форм взаємодії між цим лікарським засобом та фенпрокумоном або варфарином при їхньому одночасному застосуванні не спостерігалося, в період постмаркетингового нагляду надходили повідомлення про окремі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. У зв’язку з цим у пацієнтів, які отримують кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон або варфарин), рекомендується контролювати рівні протромбінового часу/ МНВ після початку терапії пантопразолом, після його відміни або під час нерегулярного застосування пантопразолу.

Метотрексат. Одночасне застосування ІПП разом з метотрексатом (в основному, у великих дозах) може підвищувати та подовжувати рівні метотрексату та/або його метаболіту гідрометотрексату у сироватці крові, що може спричинити токсичність.

Інші дослідження з вивчення взаємодії.

Пантопразол метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Не виключається взаємодія пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж систему. Проте проведення спеціальних досліджень із більшістю таких засобів не виявило клінічно значущих взаємодій з карбамазепіном, кофеїном, діазепамом, диклофенаком, етанолом, глібенкламідом, метопрололом, напроксеном, ніфедипіном, фенітоїном, теофіліном, піроксикамом та пероральними контрацептивами.

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопролол), CYP2Е1 (наприклад, етанол), не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидними препаратами.

Також були проведені дослідження лікарських взаємодій, під час яких пантопразол застосовувався одночасно з антибактеріальними засобами, які найчастіше призначаються разом із ним (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій виявлено не було.