Ораморф розчин інструкція по застосуванню

діюча речовина: morphine sulfate;

1 мл розчину орального містить морфіну сульфату 2 мг;

допоміжні речовини: сахароза, глюкози розчин, метилпарабен (E 218), пропілпарабен

(E 216), етанол 96%, вода очищена.

С. С. 67 (Тоско Ромагнола) Локаліта Гранатьіері - 50018 Скандиччі, Італія.

Фармакодинаміка.

Морфін зв’язується зі специфічними рецепторами, що локалізовані на різних рівнях центральної нервової системи, а також в різних периферичних органах.

Знижує відчуття болю та реакцію на біль за рахунок взаємодії з рецепторами центральної нервової системи.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Морфін помірно всмоктується зі шлунково-кишкового тракту після перорального введення. Після перорального застосування міченого морфіну у людини піковий рівень в плазмі досягається приблизно через 15 хвилин. Морфін зазнає значного метаболізму при первинному надходженні в печінку, що призводить до системної біодоступності приблизно на рівні 25%.

Розподіл

Після застосування терапевтичної дози приблизно одна третина морфіну в плазмі зв’язується з білками.

Метаболізм

Метаболізм морфіну в основному включає в себе кон'югацію морфіну з 3- і 6-глюкуронідами. Невеликі кількості також метаболізуються шляхом N-деметилювання та N-деалкілування. Морфін-6-глюкуронід має фармакологічні ефекти, що не відрізняються від морфіну. Період напіврозпаду морфіну становить близько 2 годин. T1/2 морфін-6-глюкуроніду трохи довший.

Виведення

Невелика кількість морфіну виводиться з калом. Інша частина виводиться з сечею, головним чином у вигляді кон'югатів. Близько 90 % разової дози морфіну виводиться з організму протягом перших 24 годин. Можлива ентерогепатична циркуляція морфіну і його метаболітів, тому може спостерігатися невелика кількість морфіну в сечі або калі протягом декількох днів після прийому останньої дози.

Больовий синдром сильної інтенсивності або біль, який не купірується аналгетиками з меншою силою дії, у т.ч. біль при злоякісних новоутвореннях.

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з компонентів препарату;

- гостре пригнічення дихання, обструктивні захворювання дихальних шляхів, напади

бронхіальної астми;

• гостра інтоксикація алкоголем;
• паралітичний ілеус;
• підвищений внутрішньочерепний тиск;
• травми голови;
• судомні розлади;
• кома;
• феохромоцитома;
• гострі/тяжкі захворювання печінки;
• одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), а також протягом 2 тижнів після припинення їх застосування.

Слід з обережністю застосовувати морфіну сульфату:

• протягом перших 24 годин після операції,

• при гіпотиреозі (дивись «Спосіб застосування та дози»),

• у випадках, коли знижується дихальна функція (кіфосколіоз, емфізема, легеневе серце, тяжкий ступінь ожиріння).

Астма

Лікарські засоби групи опіоїдів можна застосовувати з обережністю при контрольованій бронхіальні астмі. Однак такі лікарські засоби протипоказані при загостреннях бронхіальної астми.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний тиск

Ораморф протипоказаний пацієнтам з підвищеним внутрішньочерепним тиском, черепно-мозковими травмами і комою. Здатність морфіну підвищувати тиск цереброспінальної рідини може бути значно збільшена, якщо у пацієнта внутрішньочерепний тиск уже підвищений в результаті травми. Крім того, морфін може спричиняти сплутаність свідомості, міоз, блювання та інші побічні реакції, які можуть приховувати клінічний перебіг у хворих з черепно-мозковою травмою.

Захворювання органів черевної порожнини

Морфіну сульфат не слід застосовувати при загрозі виникнення паралітичного ілеусу або якщо у пацієнта є кишкова непрохідність або непрохідність жовчних шляхів. Застосування препарату слід негайно припинити, якщо є підозра на наявність або виникнення паралітичного ілеусу під час застосування препарату.

Слід застосовувати з обережністю при обструктивних розладах кишечника, жовчних коліках, операціях на жовчних шляхах, гострому панкреатиті або гіперплазії передміхурової залози.

При виникненні запору застосовують відповідні проносні засоби.

Слід застосовувати з обережністю пацієнтам із запальним захворюванням кишечника.

Застосування морфіну може маскувати діагноз або клінічний перебіг у хворих з гострим перебігом захворювань органів черевної порожнини і ускладнень після операції на черевній порожнині.

Гіпотензивний ефект

Застосування морфіну може викликати важку гіпотензію у пацієнтів, нездатних підтримувати гемостатичний кров’яний тиск через зменшення об’єму крові або при одночасному введенні лікарських засобів, таких як фенотіазин, або деяких анестетиків.

Залежність, синдром відміни (абстинентний) і зловживання

Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності чи толерантності. Ризик збільшується зі збільшенням терміну застосування препарату та при підвищенні дози. Симптоми можна звести до мінімуму за допомогою коригування дози або лікарської форми та поступової відміни морфіну. Щодо окремих симптомів див. розділ «Побічні реакції».

Можуть виникнути симптоми відміни при різкому припиненні лікування або при введенні антагоніста морфіну, наприклад налоксону.

Морфіну сульфат — це опіоїдний агоніст і наркотичний засіб, що підлягає контролю. Як і щодо інших опіоїдних агоністів, можливі випадки зловживання морфіну сульфатом. Це слід враховувати при призначенні морфіну у ситуаціях, коли лікар або фармацевт стурбовані ризиком зловживання або незаконним застосуванням препарату пацієнтом. Морфін має потенціал до розвитку зловживання, подібний до такого у інших сильних агоністичних опіоїдів, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам, що зловживали алкоголем і наркотиками. Зловживання морфіну сульфатом також можливе при інгаляційному або парантеральному застосуванні. Такий спосіб застосування значно підвищує ризик передозування і смерті для осіб з наркотичною залежністю.

Реакції гіперчутливості

При застосуванні препарату виникали реакції гіперчутливості та анафілактичні реакції. З особливою обережністю слід застосовувати пацієнтам з алергічними реакціями до опіатів в анамнезі. Ораморф протипоказаний пацієнтам з відомою гіперчутливістю до морфіну сульфату.

Особливі групи пацієнтів

Морфін метаболізується в печінці, тому через ризик збільшення його пероральної біодоступності препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюванням печінки. Слід зменшити дозу препарату пацієнтам з хронічною печінковою і нирковою недостатністю, вираженим гіпотиреозом, надниркозалозною недостатністю, гіпертрофією передміхурової залози або шоком.

Активний метаболіт морфін-6-глюкуронід може накопичуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю, що призводить до пригнічення дихання та діяльності центральної нервової системи.

Допоміжні речовини

Пацієнтам з рідкісною спадковою захворюваннями непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю сахарози-ізомальтази не слід застосовувати даний лікарський засіб.

Препарат містить допоміжні речовини метилпарабен (E 218) і пропілпарабен (E 216), які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Цей лікарський засіб містить 10 об. % етанолу (алкоголю), тобто до 0,81 г, що еквівалентно 20 мл пива, 8,3 мл вина, у дозі. Шкідливий для пацієнтів, хворих на алкоголізм. Слід бути обережним при застосуванні вагітним та жінкам, які годують груддю, дітям та пацієнтам із захворюваннями печінки та хворим на епілепсію.

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів з серпоподібноклітинною анемією (СКА)

Симптоми ГГС є обґрунтованими. Через можливий зв’язок між ГГС та застосуванням морфіну у хворих із СКА, які отримували морфін під час вазооклюзивного кризу, виправданим є моніторинг симптомів ГГС.

Ризики при одночасному застосуванні седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні препарати

Одночасне застосування перорального розчину Ораморфу та седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні препарати, може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому та летальний наслідок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Через ці ризики супутнє призначення цих заспокійливих препаратів можливе лише у разі відсутності альтернативних варіантів лікування. Якщо приймається рішення про призначення Ораморфу, розчину орального, одночасно з седативними лікарськими засобами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

За станом пацієнтів слід уважно спостерігати щодо появи ознак та симптомів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим переконливо рекомендується інформувати пацієнтів та їхніх опікунів про такі ознаки та симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Недостатність надниркових залоз

Опіоїдні анальгетики можуть викликати оборотну недостатність надниркових залоз, що вимагає контролю та замісної терапії глюкокортикоїдами.

Симптоми наднирковозалозної недостатності можуть включати, наприклад, нудоту, блювання, втрату апетиту, втому, слабкість, запаморочення або низький артеріальний тиск.

Зниження статевих гормонів та підвищення пролактину

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане зі зниженням рівня статевих гормонів та підвищенням пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.

Гіпералгезія

Гіпералгезія, яка не реагує на подальше збільшення дози морфіну, може виникати, зокрема, при застосуванні препарату у високих дозах. Може бути потрібне зниження дози морфіну або зміна опіоїду.

Рифампіцин

Плазмові концентрації морфіну можуть бути знижені рифампіцином. Слід контролювати знеболювальну дію морфіну та коригувати дози морфіну під час та після лікування рифампіцином.

Вагітність.

Хоча морфіну сульфат застосовується у медичній практиці протягом багатьох років, не існує достатніх даних безпеки при застосуванні під час вагітності.

Морфін проникає крізь плацентарний бар’єр, тому препарат не слід застосовувати під час вагітності, особливо в першому триместрі. Застосування препарату під час вагітності можливе, тільки якщо очікувана користь переважає будь-які можливі ризики для плода.

При застосуванні препарату під час вагітності слід мати на увазі, що у дітей, матері яких постійно приймають морфін, може проявлятися синдром відміни. У новонароджених, матері яких під час вагітності отримували опіоїдні анальгетики, слід контролювати появу ознак синдрому відміни (неонатального абстинентного синдрому). Лікування може включати опіоїдну та підтримуючу терапію.

Під час пологів зростає ризик шлункового стазу та інгаляційної пневмонії у жінок. Оскільки морфін швидко проникає через плацентарний бар'єр, його не слід застосовувати протягом другого періоду пологів або передчасних пологів через ризик вторинного пригнічення дихання у новонародженого/немовляти.

Препарат містить етанол, що слід враховувати при застосуванні вагітним.

Годування груддю.

Хоча морфіну сульфат застосовується у медичній практиці протягом багатьох років, не існує достатніх даних з безпеки при застосуванні у період годування груддю.

Препарат не слід застосовувати під час годування груддю. Морфін виділяється в грудне молоко і, таким чином, може пригнічувати дихання у новонародженого/немовляти.

Фертильність.

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може викликати гіпогонадизм і недостатність надниркових залоз у чоловіків і жінок. Вважається, що ці явища є дозозалежними і можуть привести до аменореї, зниження лібідо, безпліддя і еректильної дисфункції. Дослідження на тваринах показали, що морфін може знизити фертильність. За результатами доклінічних досліджень на тваринах повідомлялось про зниження фертильності та хромосомні пошкодження у статевих клітинах.

Морфіну сульфат може несприятливо впливати на увагу та координацію рухів, тому під час лікування не можна керувати транспортними засобами та виконувати роботу, пов'язану з ризиком і для виконання якої необхідна вправність та швидка реакція.

Цей ефект ще більш посилюється, коли використовується в поєднанні з алкоголем або депресантами ЦНС.

Застосовують дітям віком від 1 року.

Для перорального застосування.

Дозування.

Діти:

Дозування можна збільшити під медичним наглядом залежно від інтенсивності болю і анамнезу пацієнта щодо потреби в знеболюванні.

Титрування дози може бути доцільним при переведенні пацієнтів з інших препаратів морфіну на лікування препаратом Ораморф.

Морфіну сульфат легко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту після перорального застосування. Проте, коли лікарські засоби морфіну застосовуються перорально замість парентерального морфіну, як правило, потрібне збільшення дози на 50—100% для досягнення того ж рівня аналгезії.

Особливі групи пацієнтів

Зниження дози може бути доцільним для пацієнтів літнього віку та пацієнтів з хронічним захворюванням печінки, нирковою недостатністю, вираженим гіпотиреозом, адренокортикальною недостатністю, гіпертрофією передміхурової залози, шоком або коли седативний ефект небажаний.

Припинення терапії

Синдром абстиненції може виникати у разі раптового припинення прийому опіоїдів. Тому дозу слід зменшувати поступово до припинення прийому.

Симптоми

Ознаки інтоксикації морфіном та передозування можуть включати міоз, пригнічення дихання і гіпотензію. У більш тяжких випадках може розвинутися аспіраційна пневмонія недостатність кровообігу і поглиблення коми. У немовлят і дітей можуть виникати судоми. Смерть може наступити від дихальної недостатності.

Лікування

Дорослим призначають 0,4—2 мг налоксону внутрішньовенно. Повторюють через кожні 2—3 хвилини, якщо необхідно, доводячи до максимальної дози 10 мг; або застосовують 2 мг в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози (4 мкг/мл).

Дітям призначають налоксон у дозі 5—10 мкг на 1 кг маси тіла. Якщо це не призводить до бажаного клінічного поліпшення, вводять наступну дозу, яка становить 100 мкг/кг маси тіла.

Найбільш важливо забезпечити прохідність дихальних шляхів і достатню вентиляцію.

Вживають заходів для підтримки рівня рідини та електролітів. За необхідності можна застосовувати кисень, рідини для внутрішньовенного введення та інші підтримувальні заходи.

Пік концентрації морфіну у плазмі крові настає через 15 хвилин після застосування, тому промивання шлунка і прийом активованого вугілля є малоефективними.

Увага. Тривалість ефекту налоксону (2—3 години) може бути меншою, ніж тривалість ефекту передозування морфіном. Рекомендується спостерігати за пацієнтом, який прийшов до памяті після лікування налоксоном, протягом не менше 6 годин після останньої дози налоксону.

Найчастішими побічними реакціями морфіну сульфату при застосуванні препарату у рекомендованих дозах є нудота, блювання, запор, сонливість і сплутаність свідомості.

При виникненні запору можна застосовувати відповідні проносні засоби. Дія морфіну призводила до зловживання цим препаратом і неправомірного його використання. Довготривале і неправильне застосування препарату може призвести до залежності і наркоманії.

Перелік відомих на сьогодні побічних реакцій з невстановленою частотою представлено нижче.

З боку імуної системи: гіперчутливість, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції.

З боку психіки: сплутаність свідомості, занепокоєння, змінений настрій, галюцинації, розвиток залежності.

З боку нервової системи: сонливість, головний біль, підвищення внутрішньочерепного тиску, алодинія, гіпералгезія.

З боку органів зору: міоз.

Порушення з боку слуху та лабіринту: вертиго.

Порушення функції серця: брадикардія, тахікардія, тріпотіння серця.

З боку судинної системи: гіпотензія, почервоніння обличчя.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: пригнічення дихання, бронхоконстрикція. Великі дози можуть викликати виражене пригнічення дихання. У пацієнтів з астмою морфіну сульфат може викликати бронхоспазм.

З боку кишково-шлункового тракту: відчуття сухості у роті, нудота, блювання, запор.

Порушення печінки та/або жовчовивідної системи: жовчні коліки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: кропив’янка, свербіж, гіпергідроз.

Порушення скелетно-мʼязової та з’єднувальної тканини: м’язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: дизурія, спазм сечовивідних шляхів, олігурія.

Загальні порушення та реакції в місці введення: гіпотермія, лікарська залежність, синдром відміни.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: зниження лібідо, еректильна дисфункція.

Залежність, синдром відміни (абстинентний) і зловживання

Використання опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності чи толерантності. Абстинентний синдром може бути спричинений раптовим припиненням застосування опіоїдів або введенням антагоністів опіоїдів або іноді може спостерігатися між застосуваннями лікарського засобу.

Фізіологічні симптоми синдрому відміни включають: біль у тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарею, черевну коліку, нудоту, грипоподібні симптоми, тахікардію та мідріаз. Психологічні симптоми включають дисфоричний настрій, тривожність і дратівливість. Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

Інгібітори моноаміноксидази

Відомо, що інгібітори моноаміноксидази взаємодіють з наркотичними аналгетиками, які призводять до збудження або пригнічення центральної нервової системи з гіпер- або гіпотензивним кризом, тому їх застосування з препаратом Ораморф протипоказане. Габапентин

Відомо про випадки взаємодії при одночасному застосуванні морфіну і габапентину, вірогідно, через збільшення опіоїдних побічних реакцій. Механізм даної взаємодії невідомий. Тому дані лікарські засоби у комбінації слід застосовувати з обережністю та ретельно стежити за ознаками пригнічення центральної нервової системи, такими як сонливість, а дозу габапентину або морфіну потрібно відповідно знижувати.

Ритонавір

На сьогодні недостатньо фармакокінетичних даних щодо одночасного застосовування ритонавіру з морфіном, проте відомо, що ритонавір може збільшити активність глюкуронілтрансферази. Тому одночасне застосування ритонавіру і морфіну може призвести до зниження концентрації морфіну у сироватці крові з можливою втратою аналгетичної ефективності.

Рифампіцин

Рифампіцин може знижувати концентрацію морфіну в сироватці крові і зменшити його знеболювальну дію.

Циметидин

Циметидин пригнічує метаболізм морфіну.

Депресанти центральної нервової системи

Слід зазначити, що морфін посилює дію депресантів центральної нервової системи, таких як транквілізатори, анестезуючі засоби, седативні, снодійні, нейролептики, трициклічні антидепресанти та алкоголь.

Есмолол

Морфін може збільшити плазмову концентрацію есмололу.

Домперидон/метоклопрамід

Опіоїдні анальгетики, включаючи морфін, можуть зменшити дію домперидону і метоклопраміду на травний тракт.

Мексилетин

Одночасне застосування морфіну може уповільнити всмоктування мексилетину.

Протиблювотні засоби групи фенотіазину.

Протиблювотні засоби групи фенотіазину можна застосовувати одночасно з морфіном, проте, слід враховувати їх гіпотензивний ефект.

Седативні лікарські засоби, такі як бензодіазепіни або аналогічні препарати

Одночасний прийом опіоїдів із заспокійливими препаратами, такими як бензодіазепіни або аналогічні препарати, збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми та смерті через додатковий пригнічувальний вплив на ЦНС. Доза та тривалість одночасного застосування повинні бути обмеженими (див. розділ «Особливості застосування»).

3 роки.

Термін придатності після першого відкриття флакона - 3 місяці.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 100 мл препарату у флаконі, по 1 флакону з кришкою та мірним ковпачком у картонній упаковці.

За рецептом.