Мірзатен таблетки інструкція по застосуванню

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 30 мг або 45 мг міртазапіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза порошкоподібна, натрію крохмальгліколят (тип A), крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид (E 171), заліза оксид червоний (E 172) — лише таблетки по 30 мг, заліза оксид жовтий (E 172) ) — лише таблетки по 30 мг, тальк, макрогол 6000.

Шмар'єшка цеста 6, 8501 Ново место, СловеніÑ /

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.

Фармакодинаміка.

Міртазапін — це антагоніст α2-рецепторів центральної нервової системи, який збільшує норадренергічну та серотонінергічну передачу. Посилення серотонінергічної передачі здійснюється через 5-НТ1-рецептори, оскільки міртазапін блокує 5-НТ2- і 5-НТ3-рецептори. Антидепресивна активність препарату зумовлена дією обох його енантіомерів: енантіомер S(+) блокує α2- і 5-НТ2-рецептори, а енантіомер R(—) блокує 5-НТ3-рецептори.

Седативна дія міртазапіну — це результат його антагоністичного впливу на гістамінові Н1-рецептори. При застосуванні у терапевтичних дозах міртазапіну майже не має антихолінергічної активності та майже не чинить негативного впливу на серцево-судинну систему.

Діти. У двох рандомізованих, подвійно сліпих, плацебоконтрольованих випробуваннях з участю дітей віком від 7 до 18 років з великим депресивним розладом (n = 259) з використанням гнучкого графіку дозування у перші 4 тижні (15—45 мг міртазапіну), а потім застосовуючи фіксовану дозу (15 мг, 30 мг або 45 мг міртазапіну) протягом ще 4 тижнів не продемонстрували значних відмінностей міртазапіну і плацебо як на первинній, так і всіх вторинних кінцевих точок. Значне збільшення маси тіла (≥7 %) спостерігалося у 48,8 % пацієнтів групи лікування міртазапіном порівняно з 5,7 % у групі плацебо. Також спостерігались кропив'янка (11,8 % проти 6,8 %) і гіпертригліцеридемія (2,9 % проти 0 %).

Фармакокінетика.

Після перорального застосування Мірзатену активна речовина міртазапін швидко та добре всмоктується (його біодоступність становить ≈ 50 %), при цьому максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 2 години.

З білками плазми крові зв'язується приблизно 85 % міртазапіну.

Період напіввиведення становить приблизно 20—40 годин; у молодих чоловіків відзначали як збільшення періоду напіввиведення (до 65 годин), так і його зменшення.

Такий великий період напіввиведення дає змогу застосовувати препарат 1 раз на добу. Постійна концентрація у плазмі крові досягається через 3—4 дні, після чого накопичення не відбувається. При застосуванні міртазапіну в рекомендованих дозах фармакокінетичні параметри змінюються лінійно. Прийом їжі не має жодного впливу на фармакокінетику міртазапіну.

Міртазапін активно метаболізується та виводиться з сечею та калом протягом декількох днів. Основними метаболічними шляхами є деметилювання та окислення з наступною кон'югацією. In vitro дані з аналізу мікросомів печінки людини вказують на те, що ферменти цитохрому P450 CYP2D6 та CYP1A2 беруть участь в утворенні 8-гідрокси-метаболіту міртазапіну, в той час як CYP3A4 вважають відповідальним за утворення N-деметил- та N-оксид-метаболітів. Деметильований метаболіт має фармакологічну активність і такий самий фармакокінетичний профіль, як і вихідна речовина.

Виведення міртазапіну може уповільнюватись у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю.

Лікування епізодів глибокої депресії.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента лікарського засобу.

Супутній прийом міртазапіну з інгібіторами моноаміноксидази (MAO).

Застосування дітям.

Мірзатен не слід застосовувати дітям та підліткам.

Суїцидальна поведінка (спроба суїциду та суїцидальні думки) та ворожість (головним чином агресія, опозиційна поведінка та лють) частіше спостерігались у клінічних дослідженнях серед дітей та підлітків, які лікувались антидепресантами порівняно з тими, хто приймав плацебо. Якщо, незважаючи на це, спираючись на клінічну необхідність, буде прийнято рішення про лікування, за пацієнтом слід ретельно спостерігати щодо наявності суїцидальних симптомів. Крім того, відсутні дані про довгострокову безпеку у дітей та підлітків щодо росту, дозрівання та пізнавального і поведінкового розвитку.

Суїцид / суїцидальні думки або клінічне погіршення стану.

Депресія, пов'язана з підвищеним ризиком появи суїцидальних думок, завдання шкоди самому собі та здійснення суїциду (явища, пов'язані з суїцидом). Цей ризик триває до появи значної ремісії. Оскільки покращання може не настати протягом перших декількох тижнів лікування або довше, за пацієнтами слід встановити ретельне спостереження, доки не настане таке покращання. Загальний клінічний досвід вказує, що ризик суїциду може збільшитись на ранніх стадіях одужання.

Відомо, що за пацієнтами з наявністю в анамнезі пов'язаних із суїцидом випадків або зі значною кількістю суїцидальних ідей перед початком лікування, які мають підвищений ризик суїцидальних думок та суїцидальних спроб, необхідно ретельно спостерігати протягом лікування. Метааналіз плацебоконтрольованих клінічних досліджень антидепресантів з участю дорослих пацієнтів з психічними розладами показав підвищений ризик появи суїцидальної поведінки при прийомі антидепресантів, ніж при прийомі плацебо, у пацієнтів віком до 25 років. Ретельний нагляд за пацієнтами та особливо за тими, хто знаходиться в групі підвищеного ризику, слід встановити протягом терапії антидепресантами, особливо на ранніх стадіях лікування та з наступною зміною дозування. Пацієнти (та особи, які наглядають за пацієнтами) повинні бути попереджені про необхідність перевірки будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок та незвичайних змін поведінки, та негайно звернутися по медичну пораду, якщо з'являться такі симптоми.

Враховуючи можливість суїциду, зокрема на початку лікування, пацієнту слід давати мінімально необхідну кількість Мірзатену, таблеток, вкритих плівковою оболонкою.

Пригнічення функції кісткового мозку.

При застосуванні міртазапіну, як і всіх інших антидепресантів, може спостерігатися пригнічення функції кісткового мозку у вигляді гранулоцитопенії або агранулоцитозу. У більшості випадків ці явища є транзиторними і здебільшого зникають після припинення лікування. У постмаркетинговий період застосування міртазапіну повідомлялося про поодинокі випадки агранулоцитозу, найчастіше оборотні, але в деяких випадках з летальним наслідком. Летальні випадки більшою мірою стосувались пацієнтів віком від 65 років. Слід звертати увагу на такі симптоми як підвищення температури тіла, біль у горлі, стоматит та інші ознаки інфекції. При появі таких симптомів лікування слід припинити і зробити аналіз крові.

Жовтяниця.

У разі виникнення жовтяниці лікування слід припинити.

Стани, які потребують лікарського нагляду.

Ретельний добір дози та регулярний лікарський контроль необхідні для хворих з:

• епілепсією та органічним ураженням головного мозку: хоча клінічний досвід вказує на те, що епілептичні напади є рідкісними протягом лікування міртазапіном, як і з іншими антидепресантами, прийом Мірзатену слід починати з обережністю пацієнтам із судомами в анамнезі. Лікування слід припинити у будь-якого пацієнта при появі судом або коли судоми стали виникати частіше;
• порушенням функції печінки: після одноразового перорального прийому дози міртазапіну 15 мг кліренс міртазапіну знижується приблизно на 35 % у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки порівняно з суб'єктами з нормальною функцією печінки. Середня концентрація міртазапіну у плазмі крові збільшується приблизно на 55 %;
• порушенням функції нирок: після одноразового перорального прийому дози міртазапіну 15 мг у пацієнтів з помірним (кліренс креатиніну < 40 мл/хв) та тяжким (кліренс креатиніну ≤ 10 мл/хв) порушенням функції нирок кліренс міртазапіну зменшився приблизно на 30 % та 50 % відповідно порівняно зі здоровими суб'єктами. Середня концентрація міртазапіну у плазмі крові збільшилась відповідно, приблизно на 55 % та 115 %. Жодної значної різниці не було виявлено у пацієнтів з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) порівняно з контрольною групою;
• серцевими захворюваннями, що супроводжуються порушенням провідності, для хворих на стенокардію та гострий інфаркт міокарда — в таких випадках слід дотримуватися звичайних застережних заходів і ретельно дотримуватися режиму супутньої терапії;
• низьким артеріальним тиском;
• цукровим діабетом: у пацієнтів, хворих на цукровий діабет, антидепресанти можуть вплинути на рівень глюкози в крові. Може виникнути необхідність у коригуванні дозування інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів, рекомендується встановити ретельне спостереження.

Як і з іншими антидепресантами, необхідно брати до уваги наступне:

• при застосуванні антидепресантів у пацієнтів із шизофренією або іншими психічними розладами можуть посилюватися психотичні симптоми та параноїдальні думки.
• Під час лікування депресивної фази маніакально-депресивного психозу може відбуватися прогресування депресивної фази до маніакальної. За пацієнтами з манією/гіпоманією в анамнезі слід ретельно спостерігати. Прийом міртазапіну слід припинити у будь-якого пацієнта, який увійшов у маніакальну фазу.
• Хоча Мірзатен не спричиняє звикання, але постмаркетинговий досвід показує, що різке припинення прийому після довготривалого введення може іноді призвести до симптомів відміни. Більшість реакцій відміни є легкими та такими, що саморегулюються. Серед різних симптомів відміни запаморочення, збудження, страх, головний біль та нудота є найчастішими. Хоча про них і було повідомлено як про симптоми відміни, слід розуміти, що ці симптоми можуть відноситись до основного захворювання. Рекомендується припиняти лікування міртазапіном поступово (див. розділ «Особливості застосування»).
• Слід бути обережним пацієнтам з такими розладами сечовипускання, як гіпертрофія передміхурової залози, і пацієнтам з гострою закритокутовою глаукомою та підвищеним внутрішньоочним тиском (хоча імовірність виникнення проблем при прийомі Мірзатену мала через його дуже слабку антихолінергічну активність).
• Акатизія / психомоторна збудженість: застосування антидепресантів асоціювалося з розвитком акатизії, яка характеризувалась суб'єктивно неприємною або патологічною збудженістю та необхідністю рухатись, що часто супроводжувалося нездатністю сидіти чи стояти. Це, імовірніше, виникає протягом перших декількох тижнів лікування. Збільшення дози пацієнтам з такими симптомами може завдати шкоди.
• Протягом постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT, torsade de pointes, шлуночкові тахікардії і раптові летальні наслідки. Більшість випадків пов'язані з передозуванням або з іншими факторами ризику подовження інтервалу QT, зокрема при одночасному призначенні препаратів, що подовжують інтервал QT (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Передозування»). Слід бути обережним, призначаючи міртазапін пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями або з наявністю подовження інтервалу QT в сімейному анамнезі, а також при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що можуть подовжувати інтервал QT.

Гіпонатріємія.

Про гіпонатріємію, можливо у зв'язку із синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ), повідомлялося дуже рідко при застосуванні міртазапіну. Слід бути обережними пацієнтам з підвищеним ризиком, наприклад, пацієнтам літнього віку або пацієнтам, які супутньо приймають препарати, що спричиняють гіпонатріємію.

Синдром серотоніну.

Взаємодія з серотонінергічними активними речовинами: синдром серотоніну може виникати, якщо селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) застосовувати разом з іншими серотонінергічними активними речовинами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Симптомами синдрому серотоніну можуть бути гіпертермія, ригідність, міоклонус, автономна нестабільність з можливими швидкими коливаннями показників життєдіяльності, зміни ментального статусу, що включають сплутаність свідомості, дратівливість та надмірне збудження, що прогресує до делірію та коми. Слід з обережністю застосовувати ці активні речовини у поєднанні з міртазапіном. Лікування міртазапіну слід припинити при виникненні проявів синдрому серотоніну та розпочати симптоматичне лікування. З постмаркетингового досвіду виявилось, що синдром серотоніну з'являється дуже рідко у пацієнтів, які лікувалися тільки міртазапіном.

Важкі побічні реакції з боку шкіри

При лікуванні міртазапіном повідомлялося про важкі побічні реакції з боку шкіри, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), бульозний дерматит та мультиформну еритему, які можуть загрожувати життю. Якщо з'являються ознаки та симптоми цих реакцій, застосування міртазапіну слід негайно відмінити.

Якщо у пацієнта розвинулась одна з таких реакцій при застосуванні міртазапіну, цього пацієнта не можна більше ніколи лікувати міртазапіном.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку часто чутливіші до препарату, здебільшого це стосується побічних ефектів. Протягом клінічного дослідження міртазапіну побічні ефекти у людей літнього віку спостерігалися не частіше, ніж у пацієнтів інших вікових категорій.

Особливі застереження щодо деяких неактивних інгредієнтів.

Мірзатен містить лактозу. Пацієнти з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням мальабсорбції глюкози-галактози не повинні застосовувати цей лікарський засіб.

Обмежені дані про застосування міртазапіну вагітним жінкам не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Дослідження на тваринах не показали будь-яких тератогенних ефектів клінічного значення, однак спостерігався токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам. Якщо Мірзатен застосовували під час вагітності або безпосередньо перед пологами, рекомендується постнатальне спостереження за новонародженим для обліку можливих наслідків припинення прийому препарату.

Епідеміологічні дані показали, що застосування СІЗЗС у період вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, збільшує ризик персистувальної легеневої гіпертензії у новонароджених (ПЛГН). Хоча не було проведено досліджень стосовно зв'язку лікування міртазапіну та виникнення ПЛГН, потенційний ризик не може бути виключений, враховуючи пов'язаний механізм дії (збільшення концентрації серотоніну).

Дослідження на тваринах та деякі дані щодо людей показали, що міртазапін проникає у грудне молоко в дуже малій кількості. Рішення про подовження/припинення годування груддю або подовження/припинення терапії Мірзатеном слід приймати, враховуючи користь годування груддю для дитини та користь прийому Мірзатену для матері.

Фертильність: вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.

Мірзатен має незначний чи помірний вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Мірзатен може погіршити концентрацію та увагу (особливо на початковій фазі лікування). Пацієнтам слід уникати виконання потенційно небезпечних завдань, які вимагають зосередженості та гарної концентрації, наприклад, керування автомобілем або механічними засобами, під час прийому препарату.

Не рекомендується застосовувати для лікування дітей.

Дорослі.

Ефективна добова доза становить, як правило, 15—45 мг; початкова доза становить 15 мг (½ таблетки по 30 мг) або 30 мг.

Зазвичай міртазапін починає діяти через 1—2 тижні лікування. При застосуванні адекватної дози позитивну відповідну реакцію на лікування можна очікувати через 2—4 тижні. У разі відсутності у пацієнта відповідної реакції на лікування, дозу можна збільшити до максимально допустимої дози. Якщо через 2—4 тижні після цього відповідна реакція не спостерігається, лікування слід припинити.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку рекомендована доза така сама, як і для дорослих. З метою досягнення задовільного та безпечного результату збільшення дози для пацієнтів літнього віку повинно здійснюватися під суворим наглядом лікаря.

Порушення функції нирок.

Кліренс міртазапіну може бути зменшений у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 40 мл/хв). Це слід врахувати при призначенні Мірзатену цій категорії пацієнтів (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки.

Кліренс міртазапіну може бути зменшений у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Це слід врахувати при призначенні Мірзатену цій категорії пацієнтів, особливо з тяжким порушенням функції печінки, оскільки пацієнти з тяжким порушенням функції печінки не брали участі у дослідженнях (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарат призначати, починаючи з найменшої дози та контролюючи кліренс міртазапіну, особливо у разі підвищення дози.

Міртазапін має кінцевий період напіввиведення 20—40 годин, і тому Мірзатен підходить для режиму дозування 1 раз на добу. Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу перед сном. Добову дозу Мірзатену можна також розподілити на два прийоми (один раз вранці і один раз ввечері).

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, і запивати невеликою кількістю рідини.

Пацієнтів з депресією необхідно лікувати достатній період часу, щонайменше протягом 6 місяців, до повного зникнення клінічних симптомів у пацієнта.

Рекомендується припиняти лікування міртазапіном поступово, щоб уникнути симптомів відміни.

Сучасний досвід стосовно передозування тільки міртазапіну вказує на те, що симптоми, як правило, є легкими. Повідомлялося про пригнічення центральної нервової системи з дезорієнтацією та подовженим седативним станом, що супроводжувалося тахікардією та легкою гіпер- чи гіпотензією. Однак, є можливість більш серйозних наслідків (включаючи летальний результат) у дозах, набагато вищих за терапевтичну дозу, особливо при змішаному передозуванні.

У випадках передозування слід провести відповідне симптоматичне та підтримуюче лікування для підтримки функціонування життєво важливих показників.

Також рекомендується прийняти активоване вугілля та провести промивання шлунка.

Діти. При передозуванні у дітей слід негайно вжити таких же заходів, як і для дорослих.

У пацієнтів з депресією наявна велика кількість симптомів, пов'язаних із самим захворюванням. Тому іноді важко зрозуміти, які симптоми є результатом самого захворювання, а які є результатом лікування Мірзатеном.

Побічні реакції, які виникають у понад 5 % пацієнтів: сонливість, седативний стан, сухість у роті, збільшення маси тіла, підвищення апетиту, запаморочення та підвищена втомлюваність.

При лікуванні міртазапіном повідомлялося про важкі побічні реакції з боку шкіри, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), бульозний дерматит та мультиформну еритему (див. розділ «Особливості застосування»).

Всі результати рандомізованих плацебоконтрольованих досліджень на пацієнтах (включаючи показання, відмінні від основного депресивного розладу) були оцінені на наявність побічних реакцій.

В метааналізі було оцінено 20 досліджень 12 тижневого лікування, при цьому 1501 пацієнт (134 пацієнти в рік) отримували дозу міртазапіну до 60 мг і 850 пацієнтів (79 пацієнтів в рік) отримували плацебо. Фази розширення цих досліджень були виключені для того, щоб зберегти співвідношення з лікуванням плацебо.

Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування міртазапіну спостерігалися нижчезазначені побічні реакції з частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути визначена згідно з наявною інформацією).

З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома — пригнічення кісткового мозку (гранулоцитопенія, апластична анемія, тромбоцитопенія), еозинофілія.

З боку ендокринної системи: частота невідома —неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму та харчування: дуже часто —збільшення маси тіла 1, підвищення апетиту 1, частота невідома — гіпонатріємія.

З боку психіки: часто—порушення сну, сплутаність свідомості, неспокій 2, 5, безсоння 3, 5, нечасто — нічні жахіття 2, манія, збудження 2, галюцинації; психомоторна напруженість, включаючи акатизію та гіперкінезію; рідко — агресія, частота невідома — суїцидальні думки 6, суїцидальна поведінка 6.

З боку нервової системи: дуже часто —сонливість 1, 4, седативний стан 1, 4, головний біль 2, часто — летаргічний стан 1, амнезія (в більшості випадків пацієнти виліковувались після припинення застосування препарату), запаморочення, тремор, нечасто — парестезія 2, синдром неспокійних ніг, втрата свідомості, рідко — міоклонус, частота невідома — судоми (інсульти), синдром серотоніну, пероральна парестезія, дизартрія.

З боку судин: часто —ортостатична гіпотензія, нечасто — гіпотензія 2.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — сухість у роті, часто — нудота 3, діарея 2, блювання 2, запор 1, нечасто — пероральна гіпестезія, рідко — панкреатит, частота невідома — набряк ротової порожнини, підвищене слиновиділення.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко —підвищення активності трансаміназ у сироватці крові.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — екзантема 2, частота невідома — синдром Стівенса — Джонсона, бульозний дерматит, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, частота невідома — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптоми (DRESS).

З боку м ' язово-скелетного апарату та сполучної тканини: часто—артралгія, міалгія, біль у спині 1; частота невідома — рабдоміоліз (гострий некроз скелетних м'язів).

З боку нирок та сечовидільної системи: частота невідома — затримка сечі.

Загальні порушення та порушення умов застосування: часто — периферичний набряк 1, підвищена втомлюваність, частота невідома — сомнамбулізм.

Лабораторні дослідження: частота невідома — підвищення рівня кератинкінази.

Побічні реакції, що зазвичай спостерігалися в клінічних дослідженнях з участю дітей: збільшення маси тіла, кропив'янка, гіпертригліцеридемія.

1 Під час клінічних досліджень ці симптоми проявлялися з більшою частотою у пацієнтів, які приймали міртазапін, порівняно з плацебо.

2 Під час клінічних досліджень ці симптоми проявлялися частіше у групі прийому плацебо, порівняно з групою прийому міртазапіну.

3 Під час клінічних досліджень ці симптоми проявлялися з більшою частотою при застосуванні плацебо, порівняно з міртазапіном.

4 Зниження дози зазвичай не приводить до зменшення сонливості/седатації, але може загрожувати ефективності антидепресанту.

5 Після лікування антидепресантами зазвичай можуть розвинутися або посилитися неспокій та безсоння (які можуть бути симптомами депресії). Протягом прийому міртазапіну повідомлялося про розвиток або посилення неспокою та безсоння.

6 Під час терапії або одразу ж після припинення лікування міртазапіном повідомлялося про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки (див. розділ «Особливості застосування»).

У лабораторних аналізах під час клінічних досліджень спостерігалося тимчасове підвищення рівнів трансаміназ та гамма-глутамілтрансферази (однак про пов'язані з цим побічні явища не повідомлялося статистично значуще частіше при прийомі міртазапіну, порівняно з плацебо).

Фармакодинамічні взаємодії.

• Міртазапін не можна застосовувати одночасно з інгібіторами МАО або менш ніж через 2 тижні після припинення введення інгібіторів МАО. Також інгібітори MAO можна приймати приблизно через 2 тижні після припинення застосування міртазапіну (див. розділ «Протипоказання»).
• Супутній прийом з іншими серотонінергічними активними речовинами [L-триптофан, триптани, трамадол, лінезолід, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), венлафаксин, літій та препарати звіробою ( Hypericum perforatum)] може призвести до збільшення частоти появи пов'язаних із серотоніном ефектів (синдром серотоніну), (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам слід бути обережними та знаходитись під ретельним клінічним спостереженням при комбінації цих активних речовин з міртазапіном.
• Міртазапін може посилити седативну дію бензодіазепінів та інших седативних препаратів (найбільше — нейролептиків, антагоністів антигістаміну H1, опіоїдів). Слід обережно призначати ці лікарські засоби разом з міртазапіном.
• Міртазапін може посилити гальмівну дію алкоголю на центральну нервову систему, тому пацієнтам слід уникати зловживанням алкоголем під час прийому міртазапіну.
• Міртазапін у дозі 30 мг 1 раз на добу спричиняв невелике, але статистично значуще збільшення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) у суб'єктів, які приймали варфарин. Оскільки при високій дозі міртазапіну не можна виключати більш вираженого ефекту, рекомендується перевіряти МНС під час супутнього прийому варфарину та міртазапіну.

Фармакокінетичні взаємодії.

• Карбамазепін та фенітоїн, стимулятори CYP3A4, подовжують кліренс міртазапіну приблизно вдвічі, призводячи до зниження середньої концентрації міртазапіну у плазмі крові на 60 % та 45 % відповідно. При призначенні карбамазепіну або будь-якого іншого стимулятора метаболізму в печінці (наприклад, рифампіцину) під час терапії міртазапіном дозу міртазапіну треба буде збільшити. Після відміни супутнього препарату може виникнути необхідність у зменшенні дози міртазапіну.
• Супутній прийом сильного інгібітору CYP3A4 кетоконазолу збільшує пікові рівні у плазмі крові та AUC міртазапіну приблизно на 40 % та 50 % відповідно.
• При супутньому прийомі циметидину (слабкого інгібітору CYP1A2, CYP2D6 та CYP3A4) та міртазапіну середня концентрація міртазапіну у плазмі крові може збільшитися більш ніж на 50 %. Слід бути обережним та знизити дозу при супутньому прийомі міртазапіну з сильними інгібіторами CYP3A4, інгібіторами протеази ВІЛ, азольними протигрибковими препаратами, еритроміцином, циметидином або нефазодоном.
• Дослідження взаємодії не показали будь-які важливі фармакокінетичні ефекти супутнього прийому міртазапіну з пароксетином, амітриптиліном, рисперидоном або літієм.

5 років.

Зберігати при температурі не вище 30 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.