Мірведол таблетки інструкція по застосуванню

діюча речовина: мемантину гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 10 мг мемантину гідрохлориду (еквівалентно 8,31 мг мемантину);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 102; целюлоза мікрокристалічна, тип 101; натрію кроскармелоза; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат;

плівкова оболонка: Опадрай білий 03B28796: гіпромелоза 6 сПз (E 464), титану діоксид (E 171), макрогол 400.

вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Гродзиськ Мазовецький, 05-825, Польща.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

Фармакодинаміка.

Порушення роботи глутаматергічної нейротрансмісії, зокрема, N-метил-D-аспартат-рецепторів (NMDA-рецепторів) сприяє як виникненню симптомів, так і прогресуванню нейродегенеративної деменції.

Мемантин є потенціалзалежним неконкурентним антагоністом NMDA-рецепторів з помірною афінністю до них. Він чинить модулюючу дію при патологічно підвищених тонічних концентраціях глутамату, які можуть призводити до нейрональної дисфункції.

Це продемонструвало наявність статистично значущого ефекту мемантину в поліпшенні когнітивних, загальних і функціональних тестів у пацієнтів з помірною та важкою хворобою Альцгеймера (загальна кількість балів за шкалою MMSE 20) при призначенні 20 мг мемантину як монотерапії протягом 6 місяців.

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Абсолютна біодоступність становить приблизно 100 %. Tmax становить від 3 до 8 годин. Відсутні дані про вплив їжі на всмоктування мемантину.

Розподіл.

Добова доза 20 мг створює рівноважну концентрацію мемантину в плазмі крові в межах 70-150 нг/мл (0,5-1 мкмоль/л) з великими індивідуальними варіаціями. Співвідношення середньої концентрації мемантину в спинномозковій рідині (СМР) та концентрація в плазмі при застосуванні в добовій дозі 5-30 мг становить 0,52. Обсяг розподілу складає близько 10 л/кг. Близько 45 % мемантину зв’язується з білками плазми.

Біотрансформація.

В організмі є близько 80 % циркулюючих споріднених з мемантином сполук, які присутні у вигляді родоначальників класу. Основними метаболітами є N-3,5-диметил-глудантан, ізомерна суміш 4- і 6-гідроксимемантину, а також 1-нітрозо-3,5-диметиладамантан. Жоден з цих метаболітів не активний відносно NMDA-рецепторів. У лабораторних умовах (in vitro) опосередкований цитохромом Р450 метаболізм не виявлено.

В дослідженні 14С-мемантину при пероральному прийомі в середньому 84 % дози виводилося протягом перших 20 днів, при цьому більше 99 % виводилося нирками.

Виведення.

Мемантин виводиться моноекспоненціально з періодом напіввиведення (t½) — 60-100 годин.

У здорових добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cltot) становить 170 мл/хв /1,73 м², частина якого обумовлена канальцевою секрецією.

Ниркове виведення також включає канальцеву реабсорбцію, опосередковану, можливо, катіонними транспортними білками. Швидкість ниркового кліренсу мемантину може знижуватися при збільшенні лужності сечі (pH 7-9) (див. розділ «Особливості застосування»). Збільшенні лужності сечі може бути викликане різкою зміною дієти, наприклад, при переході з м’ясної їжі на вегетаріанську або через надмірний прийом лужних шлункових буферів.

Лінійність.

В діапазоні доз 10-40 мг у здорових добровольців виявлена лінійність фармакокінетики.

Фармакокінетично-фармакодинамічний взаємозв’язок.

При щоденному прийомі 20 мг мемантину його концентрація в спинномозковій рідині дорівнює значенню ki (константі інгібування), яке в лобових відділах кори головного мозку становить 0,5 мкмоль/л.

Хвороба Альцгеймера від легкого ступеня до тяжких форм.

Гіперчутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Рекомендується обережність при застосуванні препарату пацієнтам з епілепсією, пацієнтам з наявністю судом в анамнезі або за наявності факторів, що призводять до епілепсії.

Слід уникати одночасного застосування N-метил-D-аспаратат (NMDA)-антагоністів, таких як амантадин, кетамін чи декстрометорфан.

З огляду на деякі фактори, які можуть підвищити pH сечі (див. розділ «Фармакокінетика»), потрібне ретельне спостереження за пацієнтом. До подібних факторів належать: різкі зміни в дієті, наприклад перехід від м’ясної дієти до вегетаріанської, або надмірне споживання лужних шлункових буферів. Також до підвищення pH сечі можуть привести нирковий тубулярний ацидоз (ПТА) або важкі інфекції сечовивідних шляхів, викликані Proteus spp.

Дані про пацієнтів з інфарктом міокарда, декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас по NYHA) або неконтрольованою артеріальною гіпертензією обмежені, тому потрібен ретельний контроль з боку лікаря.

Вагітність.

Дані про вплив мемантину на перебіг вагітності відсутні. Потенційний ризик для людини невідомий. Мемантин не слід призначати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь перевищує ризик.

Лактація.

Дані про проникнення мемантину в грудне молоко відсутні, однак, зважаючи на ліпофільність речовини, цього не можна виключити. Жінкам, які приймають мемантин, слід відмовитися від годування груддю.

Хвороба Альцгеймера середнього або важкого ступеня зазвичай порушує здатність керування транспортними засобами та іншими механізмами.

Більш того, препарат Мірведол має незначний або помірний вплив на здатність керування транспортними засобами та іншими механізмами, у зв’язку з чим, амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Мірведол не рекомендований дітям (віком до 18 років) через недостатню кількість даних про ефективність і безпеку.

Лікування повинно проводитися під наглядом лікаря, який має досвід в питаннях діагностики та лікування деменції типу Альцгеймера. Терапію слід починати тільки в разі постійного догляду за пацієнтом та контролю за прийомом препарату. Діагноз повинен бути встановлений відповідно до діючих настанов.

Необхідно регулярно оцінювати достатність дози і переносимість мемантину, особливо протягом перших трьох місяців після початку терапії. Далі клінічну користь препарату і переносимість його пацієнтом необхідно оцінювати відповідно до діючих настанов. Підтримуючу терапію слід продовжувати доти, доки спостерігається терапевтична користь і задовільна переносимість препарату. При зникненні терапевтичного ефекту або появі ознак непереносимості препарату лікування відміняють.

Препарат Мірведол слід приймати один раз на добу, переважно в один і той же час, щоденно, внутрішньо, незалежно від прийому їжі.

Дозування.

Дорослі.

Підбір дози.

Максимальна добова доза становить 20 мг на день. Для зниження ризику небажаних реакцій титрування дози до підтримуючої проводиться шляхом щотижневого її підвищення на 5 мг протягом перших 3 тижнів таким чином.

Тиждень 1 (дні 1-7): рекомендована доза - 5 мг (1/2 таблетки) на добу протягом 7 днів.

Тиждень 2 (дні 8-14): рекомендована доза - 10 мг (1 таблетка) на добу протягом 7 днів.

Тиждень 3 (дні 15-21): рекомендована доза - 15 мг (1,5 таблетки) на добу протягом 7 днів.

Починаючи з 4 тижня: рекомендована доза - 20 мг (2 таблетки) на добу.

Підтримуюча доза: рекомендована підтримуюча доза становить 20 мг на добу.

Пацієнти літнього віку.

Рекомендована доза для пацієнтів віком понад 65 років становить 20 мг (2 таблетки) один раз на добу (див. вище).

Ниркова недостатність.

Пацієнтам з легкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) змінювати дозу не потрібно.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв) добова доза становить 10 мг. Якщо вона добре переноситься протягом як мінімум 7 днів, то її можна збільшити до 20 мг/добу згідно зі стандартною схемою.

Для пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 5-29 мл/хв) добова доза становить 10 мг.

Печінкова недостатність.

Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня (класи А і В за класифікацією Чайлд-Пʼю) корекція дози не потрібна.

Дані щодо застосування мемантину пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки відсутні. Не рекомендується призначати Мірведол пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки.

Наявні лише обмежені дані щодо передозування.

Симптоми: відносно велике передозування (200 мг і 105 мг/добу протягом 3 днів, відповідно) проявлялося тільки стомлюваністю, слабкістю та/або діареєю або симптоми були відсутні. У пацієнтів з передозуванням менше 140 мг або невідомою дозою спостерігалися симптоми з боку центральної нервової системи (сплутаність свідомості, гіперсомнія, сонливість, вестибулярні запаморочення, ажитація, агресія, галюцинації, порушення ходи) та/або симптоми з боку травної системи (блювання і діарея).

У самому серйозному випадку передозування прийом 2000 мг мемантину не призвів до летального наслідку, однак супроводжувався порушеннями з боку центральної нервової системи (кома протягом 10 днів з подальшою диплопією та ажитацією). Після проведення симптоматичного лікування і плазмаферезу настало одужання без стійких несприятливих наслідків.

В іншому зареєстрованому випадку передозування пацієнт також видужав. Після прийому 400 мг мемантину всередину у нього відзначалися такі порушення з боку центральної нервової системи: неспокій, психоз, зорові галюцинації, схильність до судомних реакцій, сонливість, ступор і втрата свідомості.

Лікування: у разі передозування проводять симптоматичне лікування. Специфічного антидоту при передозуванні або інтоксикації немає. Слід скористатися стандартними клінічними процедурами для видалення діючої речовини, такими як промивання шлунка, прийом активованого вугілля (порушує можливу кишково-печінкову рециркуляцію), закислення сечі, форсований діурез.

При наявності ознак і симптомів загальної гіперстимуляції центральної нервової системи слід проводити симптоматичне лікування.

У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності, у наведеній нижче таблиці.

Небажані реакції класифікуються за класами систем органів із застосуванням таких категорій частоти: дуже часто (≥1 / 10), часто (від ≥1 / 100 до 1/10), нечасто (від ≥1 / 1000 до 1/100), рідко (від ≥1 / 10 000 до 1/1 000), дуже рідко (1/10 000), невідомої частоти (неможливо оцінити на підставі наявних даних).

(1) Галюцинації відзначалися переважно в пацієнтів з важким перебігом хвороби Альцгеймера.

(2) Окремі повідомлення, що надійшли в період післяреєстраційного спостереження.

Хвороба Альцгеймера асоціюється з депресією, суїцидальними думками і суїцидом. Повідомлялося про ці події в період післяреєстраційного спостереження у пацієнтів, які отримували мемантин.

У зв’язку з фармакологічними ефектами і механізмом дії мемантину можуть спостерігатися нижчезазначені види взаємодій.

• Враховуючи механізм дії, при одночасному застосуванні NMDA-антагоністів, таких як мемантин, можливе посилення ефектів препаратів L-допи, допамінергічних агоністів і антихолінергічних засобів. Ефекти барбітуратів та нейролептиків можуть знижуватися. Поєднане застосування мемантину і протисудомних засобів, дантролену і баклофену може змінити їх дію, тому може бути потрібна індивідуальна корекція дози останніх.

• Необхідно уникати одночасного застосування N-метил-D-аспартату (NMDA)-антагоністів, таких як амантадин, кетамін або декстрометорфан через небезпеку фармакотоксичного психозу. Ці сполуки діють на ту ж рецепторну систему, що і мемантин, внаслідок чого небажані реакції (переважно з боку центральної нервової системи) можуть бути більш частими чи вираженими. Описаний випадок такої взаємодії мемантину і фенітоїну.

• Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин, які використовують ту ж катіонну транспортну систему нирок, що й амантадин, також можуть взаємодіяти з мемантином, обумовлюючи потенційний ризик підвищення концентрацій їх у плазмі крові.

• При одночасному призначенні мемантину з гідрохлортіазидом чи будь-яким комбінованим препаратом, що містить гідрохлортіазид, можливе зниження концентрації останнього в сироватці крові.

• Були описані окремі випадки підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНО, співвідношення протромбінового часу пацієнта та протромбінового часу стандартної плазми з поправкою на активність використовуваного тромбопластину) у пацієнтів, які одночасно приймали варфарин і мемантин. Незважаючи на відсутність причинно-наслідкового зв’язку, рекомендується ретельне спостереження за протромбіновим часом або МНО у пацієнтів, які одночасно приймають непрямі антикоагулянти всередину.

Одноразовий прийом мемантину молодими здоровими добровольцями не призвів до фармакокінетичної взаємодії з глібенкламідом (глібуридом)/метформіном або донепезилом.

У молодих здорових добровольців не виявлено впливу мемантину на фармакокінетику галантаміну.

Мемантин не пригнічує ізоферменти CYP1A2, 2А6, 2С9, 2D6, 2Е1, ЗА, монооксигеназу, що містить флавін, епоксидгідролазу або сульфати in vitro.

2 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Даний лікарський препарат не вимагає спеціальних умов зберігання.

По 15 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері. 2 або 4 блістери у картонній упаковці.

За рецептом.