Трифас 200 инструкция по применению

діюча речовина: 1 ампула (20 мл) містить 212,62 мг торасеміду натрію, що еквівалентно 200 мг торасеміду (1 мл розчину для інфузій містить торасеміду 10 мг); допоміжні речовини: натрію гідроксид, трометамол, макрогол 400, вода для ін’єкцій.

Фармакодинаміка. Торасемід діє як салуретик, дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. Діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2-3 годин після внутрішньовенного застосування відповідно та залишається постійним упродовж майже 12 годин. У здорових пробандів у діапазоні доз 5-100 мг спостерігалося пропорційне до логарифму дози збільшення діурезу. Збільшення діурезу спостерігалось навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад, дистально діючі ефективні діуретики тіазидового ряду вже не чинили потрібного ефекту, наприклад, при порушенні функцій нирок. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У випадку серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зменшення пре- та постнавантаження. Торасемід знижує артеріальний тиск за рахунок зниження загального периферичного опору судин. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином, за рахунок зменшення підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що було виявлено у хворих, які страждають на артеріальну гіпертензію. Вірогідно, цей вплив знижує підвищену сприйнятливість судин до ендогенних вазопресорних речовин, наприклад, катехоламінів. Фармакокінетика. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99 %, метаболітів М1, М3, і М5 – 86 %, 95 %, і 97 % відповідно. Кінцевий час напіввиведення (t1/2) торасеміду та його метаболітів у здорових людей становить 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс - близько 10 мл/хв. Основний метаболіт М5 діуретичного ефекту не має, а на рахунок діючих метаболітів М1 і М3, узятих разом, припадає близько 10 % фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М3 і М5 подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості порушень функції нирок на тривалість дії не впливає. У хворих із порушенням функцій печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду та метаболіту М5 незначно подовжуються, а кількість речовини, що виводиться із сечею, відповідає кількості, що виводиться у здорових людей, тому кумуляції торасеміду і його метаболітів очікувати не слід.

Лікування винятково хворих зі значним порушенням функцій нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв та/або концентрація креатиніну в сироватці крові понад 6 мл/дл). Збереження залишкового діурезу у хворих з тяжким порушенням функції нирок, в умовах гемодіалізу в тому числі, якщо присутній будь-який залишковий діурез (понад 200 мл за 24 години), при наявності набряків, випотів та/або підвищеного артеріального тиску.

Підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Порушення функції нирок з анурією. Печінкова кома або прекома. Артеріальна гіпотензія. Гіповолемія. Гіпонатріємія. Гіпокаліємія. Значне порушення сечовипускання, наприклад, внаслідок гіпертрофії передміхурової залози. Нормальна або тільки незначною мірою порушена функція нирок (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв та/або концентрація креатиніну в сироватці крові менше 3,5 мг/дл), оскільки при цьому виникає загроза надлишкового виведення води та електролітів.

Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію.При тривалому застосуванні торасеміду необхідний регулярний контроль електролітного балансу (особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби), зокрема калію у сироватці крові. Крім цього, необхідний регулярний контроль вмісту глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, то хворим із латентним та наявним цукровим діабетом необхідна ретельна перевірка метаболізму вуглеводів. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати разом з препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі. Після застосування торасеміду спостерігалися випадки ототоксичності (шум у вухах і втрата слуху), які мали оборотний характер, однак прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено. При призначенні діуретиків необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії, особливо у пацієнтів літнього віку.Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз. Також необхідний регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування хворих літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові. При відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при нижченаведених захворюваннях та станах: подагра; аритмії, наприклад, при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступенів; патологічних змінах кислотно-лужного метаболізму; супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів; патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без порушення функцій нирок; порушення функцій нирок, спричинені нефротоксичними речовинами; якщо кліренс креатиніну знаходиться у межах 20-30 мл/хв та/або концентрація креатиніну в сироватці крові знаходиться у межах 3,5-6 мг/дл.Застосування Трифас® 200 розчину для інфузій може бути причиною отримання позитивного результату при здійсненні тесту на допінг.

Вагітність. Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на ембріон та плід людини відсутні. В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним, торасемід слід застосовувати у період вагітності лише при надзвичайній необхідності та у мінімально можливій ефективній дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування артеріальної гіпертензії або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і тим самим порушувати внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою недостатністю або порушенням функцій нирок, то необхідно проводити ретельний моніторинг за електролітами та гематокритом, а також за розвитком плода. Період годування груддю. Застосовувати Трифас® 200 розчин для інфузій у період годування груддю протипоказано. Якщо необхідне застосування торасеміду в цей період, то годування груддю слід припинити.

Препарат не застосовувати дітям у зв’язку з відсутністю даних.

Дозування встановлюється індивідуально залежно від ступеня тяжкості порушення функцій нирок. Лікування слід розпочинати із застосування 5 мл на добу препарату Трифас® 200 розчин для інфузій, що еквівалентно 50 мг торасеміду. У випадку недостатнього сечовиділення дозу можна збільшити до 10 мл, а при необхідності – до 20 мл препарату Трифас® 200 розчин для інфузій на добу, що дорівнює 100 мг або 200 мг торасеміду відповідно. Максимальна добова доза становить 20 мл розчину для інфузій, що дорівнює 200 мг торасеміду. Повторну внутрішньовенну інфузію препарату можна проводити з інтервалом в 1 годину. Розчин препарату, що залишився після інфузії, слід вилити. Внутрішньовенну інфузію необхідно проводити повільно, як правило, за допомогою перфузора. Швидкість введення розчину не має перевищувати 0,4 мл/хв, що еквівалентно 4 мг торасеміду. При застосуванні препарату Трифас® 200 розчин для інфузій гарантується сумісність із такими розчинами як 0,9 % розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози і, залежно від вимог, вміст ампули можна розбавити 30 мл або 125 мл, або 250 мл, або 500 мл цих розчинів.Розчин слід вводити негайно! Застосовувати тільки чисті розчини! Заборонено вводити препарат внутрішньоартеріально! Внутрішньовенне введення препарату незабаром слід замінити на пероральне застосування. Внутрішньовенні інфузії препарату не рекомендується проводити більше 7 діб. Пацієнти з порушенням функцій печінки. Лікування таких пацієнтів потрібно проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові. Пацієнти літнього віку. Спеціального підбору дози не вимагається. Дослідження стосовно порівняння лікування хворих літнього віку та молодих хворих відсутні.Примітка. Поводження з ампулами, що відкриваються в одній точці. Надпилювати ампули не потрібно.

Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати води та електролітів, сонливість, аментивний синдром (одна з форм затьмарення свідомості), симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність і розлади з боку травного тракту. Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають, як правило, при зменшенні дозування та відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (необхідно проводити контроль!). Торасемід не виводиться із крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у випадку гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у випадку гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: сидяче положення хворого та при необхідності призначення симптоматичної терапії. Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, пітливості, нудоти, ціанозу проводять катетеризацію вени; хворого кладуть у горизонтальне положення, забезпечують вільне надходження повітря, призначають кисень. При необхідності застосовують введення епінефрину, розчинів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

Для оцінки побічних явищ була використана наступна частота їх проявів: дуже часто: ≥ 10 %; часто: ≥ 1 % - < 10 %; іноді: ≥ 0,1 % - < 1 %; рідко: ≥ 0,01 % - < 0,1 %; дуже рідко: < 0,01 %, у тому числі поодинокі випадки.Метаболізм/електроліти. Часто: інтенсифікація метаболічного алкалозу. Спазми м’язів (особливо на початку лікування). Підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози в крові, а також холестерину та тригліцеридів. Гіпокаліємія при супутній низькокалорійній дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування послаблюючих засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можливі порушення водного та електролітного балансу, наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія. З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко: через можливе згущення крові можуть спостерігатися тромбоемболічні ускладнення, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу та серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця та мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе. З боку травної системи. Часто: різноманітні розлади травного тракту (особливо на початку лікування) наприклад, відсутність апетиту, метеоризм, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор. Дуже рідко: панкреатит. З боку сечовидільної системи. Іноді: підвищення концентрації креатиніну та сечовини крові. У хворих із розладами сечовипускання підвищене утворення сечі може призвести до її затримки та надмірного розтягнення сечового міхура, позиви до сечовипускання.З боку гепатобіліарної системи. Часто: підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гама-глутаміл-транспептидази) в крові. З боку шкіри та алергічні реакції. Дуже рідко: алергічні реакції, наприклад, свербіж, екзантема, фотосенсибілізація, тяжкі шкірні реакції, висипи. Після внутрішньовенного введення препаратів торасеміду можуть спостерігатися гострі, потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок). Тяжкі алергічні реакції вимагають проведення негайної лікарської допомоги та проведення венозної катетеризації для введення необхідних лікарських засобів. З боку системи крові та кровотворної системи.Дуже рідко: зниження числа тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів. Загальні прояви. Часто: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування). Іноді: сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезії). Дуже рідко: розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху, сплутаність свідомості. Частота невідома: реакції у місці введення.При значних втратах рідини та електролітів унаслідок посиленого сечовиділення можуть спостерігатись артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.

Торасемід посилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, що може спричинити надмірне зниження артеріального тиску під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретика, може призвести до підвищення або посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність протидіабетичних засобів. Пробенецид та нестероїдні протизапальні засоби можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їх токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилювати ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів – похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та підсилення побічних дій літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад, епінефрину та норепінефрину.

Не можна проводити інфузію препарату Трифас® 200 розчин для інфузій із іншими лікарськими засобами.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

1, Авеню де ла Гар, Л-1611, Люксембург.