Ликованум инструкция по применению

Хоспира ЮК Лтд для "Алвоген ИПКо С.ар.л.", Великобритания/Люксембург

Противомикробные средства для системного применения. Гликопептидные антибиотики.

Фармакодинаміка. Ванкоміцин є антибіотиком з групи глікопептидів. Механізм бактерицидної дії препарату обумовлений пригніченням синтезу клітинної стінки бактерій.Препарат є активним відносно грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, у тому числі метицилінрезистентні штами), Streptococcus spp. (включаючи Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae), Enterococcus faecalis, Clostridium spp. (у тому числі Clostridium difficile), Corynebacterium diphtheriae. Ванкоміцин неактивний відносно грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення 1 г ванкоміцину його концентрація у плазмі крові становить приблизно 63 мг/л одразу після інфузії, 23 мг/л – через 2 години та 8 мг/л – через 11 годин після закінчення введення. Майже 55 % введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньовенного введення інгібуюча концентрація ванкоміцину виявляється у плевральній, перитонеальній, перикардіальній, асцитичній, синовіальній рідинах, у сечі, у серцевому м’язі та серцевих клапанах. Ванкоміцин погано проникає через мозкові оболонки у нормі, але добре – при їх запаленні.Середній період напіввиведення ванкоміцину з плазми крові становить 4-6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Приблизно 75 % прийнятої дози виводиться із сечею шляхом гломерулярної фільтрації протягом перших 24 годин. Дуже незначна частина ванкоміцину виводиться з жовчю. У пацієнтів із порушеною функцією нирок виведення ванкоміцину уповільнюється. У хворих з анурією середній період напіввиведення становить 7,5 доби.

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату, а також для пацієнтів з алергією до пеніцилінів і цефалоспоринів в анамнезі:ендокардит;сепсис;остеомієліт;інфекції центральної нервової системи;інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія);інфекції шкіри та м’яких тканин;стафілококовий ентероколіт (для застосування внутрішньо);псевдомембранозний коліт (для застосування внутрішньо).Запобігання ендокардиту у пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніцилінових антибіотиків, інфекцій після хірургічних процедур у порожнині рота і ЛОР-органів.

Підвищена чутливість до ванкоміцину.

Швидке введення препарату у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка з зупинкою серця. Тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта протягом введення лікарського засобу.Ванкоміцин застосовують тільки внутрішньовенно через небезпеку розвитку некрозу м’яких тканин.Для запобігання розвитку побічних реакцій розчин ванкоміцину слід вводити протягом щонайменше 60 хв. Ризик виникнення тромбофлебіту може бути зменшений за рахунок повільного введення розведеного (2,5-5 мг/мл) розчину та зміни місця введення препарату.При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичного ефекту, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з уже порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю або порушенням ниркової функції з огляду на ризик виникнення ототоксичності при високій концентрації препарату у сироватці крові та тривалому застосуванні.Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів. Можливий розвиток псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile. Рідко повідомлялося про псевдомембранозний коліт, спричинений С.difficile у пацієнтів, які отримували ванкоміцин внутрішньовенно. У тяжких та помірних випадках може виникнути необхідність у таких заходах: контроль за рівнем рідини та електролітів, додавання білків та призначення антибактеріальних препаратів, ефективних проти С.difficile. У такому разі лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані.При тривалому лікуванні ванкоміцином слід періодично контролювати показники крові, сечі, функцію нирок та печінки.Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендовано розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину, тому можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаний із парентеральним застосуванням ванкоміцину.Пацієнти з опіками, за повідомленнями, мають більш високі показники загального кліренсу ванкоміцину, внаслідок чого потребують більш частого застосування зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину цим хворим, рекомендується індивідуалізація дози та ретельний моніторинг.Ванкомицин слід застосовувати з обережністю хворим із нирковою недостатністю (бажано визначати концентрації ванкоміцину у сироватці крові при нирковій недостатності у пацієнтів віком від 60 років), оскільки високі концентрації препарату в крові, які зберігаються протягом тривалого часу, можуть збільшувати небезпеку проявів токсичної дії препарату. Для хворих із нирковою недостатністю дози ванкоміцину слід підбирати індивідуально.З особливою обережністю слід застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком чого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину. Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину у сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку. Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати хворим з алергічними реакціями на тейкопланин, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій.

Немає даних щодо безпечності застосування препарату у період вагітності. Застосування ванкоміцину у І триместрі вагітності протипоказане. Призначення ванкоміцину у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.Препарат проникає у грудне молоко, тому годування груддю на період лікування препаратом необхідно припинити.

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.При одночасному або послідовному системному або місцевому застосуванні ванкоміцину з іншими потенційно нейротоксичними та/або нефротоксичними препаратами, такими як амфотеріцином В, аміноглікозидами (стрептоміцин, неоміцин, гентаміцин, канаміцин, амікацин, тобраміцин, арбекацин, паромоміцин), бацитрацином, поліміксином В, колістином, віоміцином, цефалодрином, циклоспорином або протипухлинними засобами з вмістом платини (наприклад цисплатин, недапталін) при наявності показань вимагає ретельного моніторингу. Унаслідок синегічної дії з гентаміцином максимальну дозу ванкоміцину слід обмежити до 500 мг через кожні 8 годин.Одночасне призначення ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції.При введенні ванкоміцину під час або безпосередньо після хірургічної операції дія міорелаксантів, наприклад сукцинілхоліну може зрости або подовжитися.Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидами діє синергічно in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококи неентерококової групи D, ентерококи та Streptococcus species (різні види).Сечогінні засоби, такі як етакринова кислота і фуросмемід можуть посилити ототоксичність. Холестерамін зв’язується з ванкоміцином in vitro. Ванкоміцин і холестерамін при одночасному застосуванні слід призначати з інтервалом у кілька годин. Можливий збільшений ризик виникнення нейром’язової блокади при застосуванні ванкоміцину і нейром’язових блокаторів (суксаметоній або векуроній).Не слід змішувати вакоміцин із препаратами амінофілін або фторурацил, оскільки властивості ванкоміцину можуть значно зменшитися з часом.Лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані при псевдомембранозному коліті (див. розділ Особливості застосування).

Застосовують дітям від народження.

Ванкоміцин застосовують для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці введення.Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, що вводиться, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл та швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація збільшує ризик виникнення побічних реакцій на введення препарату. Дорослі та діти віком від 12 роківЗвичайна доза для внутрішньовенного введення становить 2 г на добу – по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.ДітиНовонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 годин.Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 8 годин.Діти віком від 1 місяця до 12 років: 40 мг/кг на добу, розподілені на окремі дози (10 мг/кг), які вводяться кожні 6 годин.Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5-5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг, максимальна добова доза – 60 мг/кг, яка не має перевищувати добову дозу для дорослих, що становить 2 г.Пацієнти літнього віку: можлива потреба у зниженні дози внаслідок зумовленого віком зниження ниркової функції.Пацієнти з надмірною масою тіла: можлива потреба у коригуванні стандартної добової дози.Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.Пацієнти з порушеннями функцій нирок: слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею. Кліренс креатиніну (мл/хв) Доза ванкоміцину (мг/добу) 100 1545 90 1390 80 1235 70 1080 60 925 50 770 40 620 30 465 20 310 10 155 Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла навіть для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.При анурії початкова доза ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначається до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримуюча доза становить 1,9 мг/кг/добу. Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати підтримуючу дозу 250-1000 мг з перервою у кілька днів, а не щоденно.Режим дозування при проведенні гемодіалізуДля пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримуюча доза – 1000 мг препарату кожні 7-10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримуючої дози ванкоміцину.Вміст креатиніну у сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. Рекомендується аналізувати сироваткові концентрації ванкоміцину 2-3 рази на тиждень. Їх слід вимірювати на другий день терапії безпосередньо перед введенням наступної дози та через 1 годину після завершення інфузії. Терапевтична концентрація ванкоміцину має становити 30-40 мг/л (максимум – 50 мг/л) через 1 годину після завершення інфузії, мінімальна концентрація (перед наступним введенням) – 5-10 мг/л. У разі перевищення зазначених показників рекомендується перегляд дозування. Тривалість терапії залежить від ступеня тяжкості інфекційного захворювання та від швидкості знищення збудника захворювання.Розвести вміст флакона по 500 мг у 10 мл або вміст флакона по 1 г у 20 мл стерильної води для ін’єкцій; концентрація отриманих розчинів становить 50 мг/мл.Потрібне подальше розведення: до розчинів, що містять 500 мг або 1 г ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5 % розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл.Відновлені розчини (після розведення водою для ін’єкцій) стабільні 24 години при температурі 25 °С та 96 годин при температурі 2-8 °С. Після подальшого розведення 5 % розчином глюкози для ін’єкцій або 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій отримані розчини можна зберігати у холодильнику при температурі 2-8 °С протягом 48 годин, при температурі 25 °С – протягом 24 годин. Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору. Використанню підлягає лише прозорий безбарвний розчин без осаду.Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати цим способом тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.Розчин для застосування внутрішньо готують додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або вводити через назальний зонд. Для поліпшення смаку до розчину можна додати солодкий сироп зі смаковими добавками.

При передозуванні можливе посилення побічних ефектів.Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Гемофільтрація та гемодіаліз із застосуванням полісульфонових мембран може збільшувати кліренс ванкоміцину та зменшувати його кількість у крові. Специфічний антидот невідомий.

Найпоширенішими побічними реакціями є флебіт, псевдоалергічні реакції та шок, зумовлені швидким внутрішньовенним введенням ванкоміцину.З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія.З боку імунної системи: анафілактичні реакції, реакції підвищеної чутливості.З боку органів слуху: тимчасове зниження гостроти слуху, шум або дзвін у вухах, вертиго.Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами ототоксичної дії та при знижених функціях нирок чи ушкодженнях слуху.З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тромбофлебіт, васкуліт, зупинка серця (ці симптоми переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).З боку дихальної системи: диспное, задишка, свистяче дихання.З боку нервової системи: парестезія.З боку травного тракту: нудота, блювання, пронос, псевдомембранозний коліт, біль у животі.З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.З боку шкіри та підшкірної тканини: екзантема та запалення слизових оболонок, свербіж, кропив’янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, IgA-бульозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозні висипання з езонифілією та системними симптомами (DRESS-синдром).З боку нирок та сечовидільної системи: ниркова недостатність, проявами якої є збільшення сироваткової концентрації креатиніну та сечовини), інтерстиціальний нефрит (особливо при одночасному застосуванні аміноглікозидів або з дисфункцією нирок в анамнезі), гостра ниркова недостатність.Загальні порушення та реакції у місці введення: набряк, запалення і свербіж у місці введення, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя, біль та спазми м’язів грудей та спини, медикаментозна гарячка, озноб, ріст нечутливих мікроорганізмів або грибів, тяжка сльозотеча, інколи тривалістю до 10 годин. Після швидкої інфузії можлива анафілактична реакція. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хвилин, але можуть спостерігатися протягом кількох годин. При повільному введенні препарату такі реакції практично не зустрічаються. При неправильному введенні (не внутрішньовенному) у місці введення може виникнути біль, запалення, подразнення та некроз тканин. Лабораторні показники: підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутаміл транспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.Зберігати в недоступному для дітей місці.

Ліофілізат для розчину для інфузій по 1 г (або 0,5 г) у флаконі № 1.

Без рецепта.

НесумісністьРозчин ванкоміцину, приготовлений у стерильній воді для ін’єкцій з подальшим розведенням 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози, має низьке значення рН, що може зумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, за винятком тих, сумісність з якими доведена.Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.МісцезнаходженняКвінсвей, Лімінгтон Спа, Уорвікшир, CV31 3RW, Велика Британія.Queensway, Leamington Spa, Warwickshire, CV31 3RW, United Kingdom.