Глитейк инструкция по применению

діюча речовина: teicoplanin;1 флакон містить тейкопланіну 400,0 мг;допоміжні речовини: натрію хлорид;розчинник: вода для ін’єкцій.действующее вещество: teicoplanin;1 флакон содержит тейкопланина 400,0 мг; вспомогательное вещество: натрия хлорид; растворитель: вода для инъекций.Лекарственная форма. Лиофилизат для раствора для инъекций.Основные физико-химические свойства: пористая масса белого цвета с коричневато-желтым оттенком цвета.Фармакотерапевтическая группа. Гликопептидные антибиотики. Код АТХ J01Х А02.

Фармакодинаміка. Тейкопланін є глікопептидним антибіотиком системної дії, продуктом ферментації Actinoplanes teichomyceticus, який має бактерицидну активність проти аеробних та анаеробних грампозитивних бактерій. Тейкопланін інгібує ріст чутливих мікроорганізмів за рахунок втручання в біосинтез мембран клітин у місцях, відмінних від місць дії бета-лактамних антибіотиків. Антимікробний спектр. Граничними концентраціями, які дозволяють віддиференціювати чутливі штами (S) від штамів з помірною чутливістю, а штами з помірною чутливістю – від резистентних штамів (R), є наступні: S ≤ 4мг/л і R ˃ 16 мг/л. Поширеність набутої резистентності до цього препарату у деяких видів збудників може варіювати залежно від географічного регіону та часу. У зв’язку з цим корисно мати інформацію про місцеву поширеність резистентності, особливо при лікуванні важких інфекцій. Ці дані є лише загальними орієнтирами, що вказують на імовірність чутливості певного бактеріального штаму до цього антибіотика. Тести in vitro підтверджують, що тейкопланін є активним проти наступних чутливих грампозитивних аеробів: Bacillus, Enterococci, Listeria, Rhodococcus, Staphylococcus aureus, Staphylococcus non-aureus, Streptococcus, Streptococcus pneumonia та анаеробів: Clostridium, Eubacterium, Peptostreptococcus, Propionibacterium acnes. До стійких до тейкопланіну мікроорганізмів належать грампозитивні аероби, такі як Actinomyces, Erysipelothrix, Hetherofermentative Lactobacillus, Leuconostoc, Nocardia asteroidеs, Pediococcus, а також грамнегативні аероби, такі як коки, бацили та інші мікроорганізми: хламідії, мікобактерії, мікоплазми, рикетсії, трепонеми. Тейкопланін не виявляє перехресної резистентності з іншими класами антибіотиків. Бактерицидний синергізм спостерігався in vitro з аміноглікозидами проти Enterococci та Staphylococcі. Комбінація тейкопланіну і фторхінолонів зазвичай чинить адитивну, іноді – синергічну дію проти Staphylococcі. Фармакокінетика. Абсорбція. Не всмоктується після перорального прийому. Біодоступність після внутрішньом’язової ін’єкції становить 94 %. Розподіл (концентрації в сироватці крові). Характер розподілу концентрацій у сироватці крові після внутрішньовенного введення двофазовий (спочатку – швидка фаза розподілу, потім – фаза повільного розподілу) з напівперіодами приблизно 0,3 і 3 години відповідно. Після фази розподілу відбувається повільна елімінація, напівперіод якої відповідає 70-100 годинам. Одноразова доза. Через 5 хвилин після внутрішньовенної ін’єкції дози 3 мг/кг або 6 мг/кг у здорових осіб сироваткові концентрації досягають 54,3 і 111,8 мг/л відповідно. Залишкові концентрації в сироватці крові через 24 години після ін’єкції становлять 2,1 і 4,2 мг/л відповідно. Повторні дози. У випадку введення тейкопланіну шляхом 30-хвилинної інфузії в дозі 400 мг кожні 12 годин протягом 5 днів, у здорових осіб середні залишкові концентрації в сироватці після першої ін’єкції становлять 5,6 ± 0,7 мг/л, а після другої – 9,4 ± 1,5 мг/л. Після подальших ін’єкцій концентрації в сироватці крові стабільно перевищують 10 мг/л через 12 годин. У випадку введення препарату хворим з нейтропенією у перший день лікування шляхом внутрішньовенної ін’єкції у дозі 400 мг кожні 12 годин, через 24 години після другої ін’єкції залишкова концентрація становить 10,8 ± 5,7 мг/л. У здорових осіб після 6 внутрішньом’язових ін’єкцій по 200 мг через кожні 12 годин для перших 3 ін’єкцій і кожні 24 години – для останніх 3 ін’єкцій залишкова концентрація через 24 години після останнього введення становить 6,1 мг/л. Зв’язування з білками плазми крові. Зв’язується з альбуміном на 90-95 %. Тканинний розподіл. Очевидний об’єм розподілу у стадії насичення знаходиться у межах 0,6-1,2 л/кг. Після ін’єкції тейкопланіну, міченого радіоактивним ізотопом, встановлено, що він швидко проникає у тканини (особливо у шкірну та кісткову), потім досягає високих концентрацій у нирках, трахеї, легенях і надниркових залозах. Тейкопланін поглинається лейкоцитами і збільшує їх антибактеріальну активність. Тейкопланін не проникає в еритроцити, цереброспінальну рідину та жирову тканину. Після внутрішньовенного введення одноразової дози 400 мг у тканинах спостерігалися такі концентрації: губчастий шар кістки: 10,8 мкг/г та 7,1 мкг/г через 0,5 і 24 години після ін’єкції відповідно; компактний шар кістки: 6,1 мкг/г і 4,9 мкг/г через 0,5 і 24 години після ін’єкції відповідно;синовіальна рідина при запаленні: отримані концентрації становили 4 і 1,4 мг/л через 6 і 24 години після ін’єкції відповідно;легенева тканина: отримані концентрації становили 7,9 і 4,5 мкг/г через 30 і 60 хвилин після ін’єкції відповідно; плевральна рідина: середня максимальна концентрація – 2,8 мг/л – досягалась через 6 годин після введення;перитонеальна рідина: концентрація становила 27,9 мг/л через 1 годину після введення.Біотрансформація. Метаболітів тейкопланіну не виявлено. Понад 80 % введеного тейкопланіну виводиться із сечею в незміненому вигляді через 16 днів. Виведення. Особи з нормальною функцією нирок: введений тейкопланін майже повністю виводиться із сечею в незміненому вигляді. Кінцевий період напіввиведення продукту – 70-100 годин. Пацієнти з нирковою недостатністю: тейкопланін елімінується повільніше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Існує взаємозв’язок між кінцевим періодом напіввиведення і кліренсом креатиніну.Особи літнього віку: зміни у виведенні тейкопланіну відображають лише вікове погіршення ниркової функції.Фармакодинамика.Тейкопланин является гликопептидним антибиотиком системного действия, продуктом ферментации Actinoplanes teichomyceticus, который обладает бактерицидной активностью против аэробных и анаэробных грамположительных бактерий. Тейкопланин ингибирует рост чувствительных микроорганизмов за счет вмешательства в биосинтез мембран клеток в местах, которые отличаются от мест действия бета-лактамных антибиотиков. Антимикробный спектр. Предельными концентрациями, которые позволяют отдифференцировать чувствительные штаммы (S) от штаммов с умеренной чувствительностью, а штаммы с умеренной чувствительностью – от резистентных штаммов (R), являются следующие: S ≤ 4 мг/л и R ˃ 16 мг/л. Распространенность приобретенной резистентности к этому препарату у некоторых видов возбудителей может варьировать в зависимости от географического региона и времени. В связи с этим полезно иметь информацию о местной распространенности резистентности, особенно при лечении тяжелых инфекций. Эти данные являются только общими ориентирами, указывающими на вероятность чувствительности определенного бактериального штамма к этому антибиотику. Тесты in vitro подтверждают, что тейкопланин активен против следующих чувствительных грамположительных аэробов: Bacillus, Enterococci, Listeria, Rhodococcus, Staphylococcus aureus, Staphylococcus non-aureus, Streptococcus, Streptococcus pneumonia и анаэробов: Clostridium, Eubacterium, Peptostreptococcus, Propionibacterium acnes. К устойчивым к тейкопланину микроорганизмов относятся грамположительные аэробы, такие как Actinomyces, Erysipelothrix, Hetherofermentative Lactobacillus, Leuconostoc, Nocardia asteroidеs, Pediococcus, а также грамотрицательные аэробы, такие как кокки, бациллы и другие микроорганизмы: хламидии, микобактерии, микоплазмы, риккетсии, трепонемы. Тейкопланин не проявляет перекрестной резистентности с другими классами антибиотиков. Бактерицидный синергизм наблюдался in vitro с аминогликозидами против Enterococci и Staphylococci. Комбинация тейкопланина и фторхинолонов обычно оказывает аддитивное, иногда – синергическое действие против Staphylococci. Фармакокинетика. Абсорбция. Не всасывается после перорального приема. Биодоступность после инъекции составляет 94 %. Распределение (концентрации в сыворотке крови). Характер распределения концентраций в сыворотке крови после введения двухфазный (сначала – быстрая фаза распределения, затем – фаза медленного распределения) с полупериодами примерно 0,3 и 3 часа соответственно. После фазы распределения происходит медленная элиминация, полупериод которой соответствует 70-100 часам. Одноразовая доза. Через 5 минут после инъекции дозы 3 мг/кг или 6 мг/кг у здоровых лиц сывороточные концентрации достигают 54,3 и 111,8 мг/л соответственно. Остаточные концентрации в сыворотке крови через 24 часа после инъекции составляют 2,1 и 4,2 мг/л соответственно. Повторные дозы. В случае введения тейкопланина путем 30-минутной инфузии в дозе 400 мг каждые 12 часов в течение 5 дней, у здоровых лиц средние остаточные концентрации в сыворотке после первой инъекции составляют 5,6 ± 0,7 мг/л, а после второй – 9,4 ± 1,5 мг/л. После дальнейших инъекций концентрации в сыворотке крови стабильно превышают 10 мг/л через 12 часов. В случае введения препарата больным с нейтропенией в первый день лечения путем внутривенной инъекции в дозе 400 мг каждые 12 часов, через 24 часа после второй инъекции остаточная концентрация составляет 10,8 ± 5,7 мг/л. У здоровых лиц после 6 инъекций по 200 мг каждые 12 ч для первых 3 инъекций и каждые 24 часа – для последних 3 инъекций остаточная концентрация через 24 часа после последнего введения составляет 6,1 мг/л. Связывание с белками плазмы крови. Связывается с альбумином на 90-95 %. Тканевое распределение. Очевидный объем распределения в стадии насыщения находится в пределах 0,6-1,2 л/кг. После инъекции тейкопланина, меченого радиоактивным изотопом, установлено, что он быстро проникает в ткани (особенно в кожную и костную), затем достигает высоких концентраций в почках, трахеи, легких и надпочечниках. Тейкопланин поглощается лейкоцитами и увеличивает их антибактериальную активность. Тейкопланин не проникает в эритроциты, цереброспинальную жидкость и жировую ткань. После внутривенного введения однократной дозы 400 мг в тканях наблюдались такие концентрации: губчатый слой кости: 10,8 мкг/г и 7,1 мкг/г через 0,5 и 24 часа после инъекции соответственно; компактный слой кости: 6,1 мкг/г и 4,9 мкг/г через 0,5 и 24 часа после инъекции соответственно; синовиальная жидкость при воспалении: полученные концентрации составляли 4 и 1,4 мг/л через 6 и 24 часа после инъекции соответственно; легочная ткань: полученные концентрации составляли 7,9 и 4,5 мкг/г через 30 и 60 минут после инъекции соответственно; плевральная жидкость: средняя максимальная концентрация – 2,8 мг/л – достигается через 6 часов после введения; перитонеальная жидкость: концентрация составляла 27,9 мг/л через 1 час после введения. Биотрансформация. Метаболитов тейкопланина не обнаружено. Более 80 % введенного тейкопланина выводится с мочой в неизмененном виде через 16 дней. Выведение. Особы с нормальной функцией почек: введеный тейкопланин почти полностью выводится с мочой в неизмененном виде. Конечный период полувыведения продукта – 70-100 часов. Пациенты с почечной недостаточностью: тейкопланин элиминируется медленнее, чем у пациентов с нормальной функцией почек. Существует взаимосвязь между конечным периодом полувыведения и клиренсом креатинина. Особы пожилого возраста: изменения в выведении тейкопланина отражают лишь возрастное ухудшение почечной функции.Клинические характеристики.

Інфекції, спричинені грампозитивними бактеріями, у тому числі чутливими або резистентними до метициліну, а також хворим з алергією до бета-лактамних антибіотиків. Дорослі. Лікування: інфекції шкіри та м’яких тканин;інфекції верхніх та нижніх сечових шляхів з ускладненнями та без них;інфекції дихальних шляхів;інфекції вуха, горла, носа;інфекції кісток і суглобів;септицемія;ендокардит;перитоніт, пов'язаний із постійним перитонеальним діалізом в амбулаторних умовах.Профілактика: профілактика інфекційного ендокардиту у разі алергії на бета-лактамні антибіотики: у стоматології або при процедурах у верхніх відділах дихальних шляхів, які використовуються під загальною анестезією;при хірургічних втручаннях на сечостатевому та шлунково-кишковому тракті. Діти (крім новонароджених).Лікування: інфекції шкіри та м’яких тканин;інфекції верхніх та нижніх сечових шляхів з ускладненнями та без них;інфекції дихальних шляхів;інфекції вуха, горла, носа;інфекції кісток і суглобів; септицемія.Инфекции, вызванные грамположительными бактериями, в том числе чувствительными или резистентными к метициллину, а также больным с аллергией к бета-лактамным антибиотикам. Взрослые. Лечение: инфекции кожи и мягких тканей; инфекции верхних и нижних мочевых путей с осложнениями и без них;инфекции дыхательных путей;инфекции уха, горла, носа; инфекции костей и суставов;септицемия; эндокардит; перитонит, связанный с постоянным перитонеальным диализом в амбулаторных условиях. Профилактика. Профилактика инфекционного эндокардита при аллергии на бета-лактамные антибиотики: в стоматологии или при процедурах на верхних отделах дыхательных путей, используемых под общей анестезией;при хирургических вмешательствах на мочеполовом и желудочно-кишечном тракте. Дети (кроме новорожденных). Лечение: инфекции кожи и мягких тканей; инфекции верхних и нижних мочевых путей с осложнениями и без них; инфекции дыхательных путей; инфекции уха, горла, носа; инфекции костей и суставов; септицемия.

Гіперчутливість до тейкопланіну. Новонароджені. Застосування цього лікарського засобу під час годування груддю не рекомендується (див. розділ Застосування у період вагітності або годування груддю).Гиперчувствительность к тейкопланину. Новорожденные. Применение этого лекарственного средства во время кормления грудью не рекомендуется (см. раздел Применение в период беременности или кормления грудью).Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.Специальные предостережения, связанные с несоответствием международного нормализованного соотношения (МНС): зарегистрированы многочисленные случаи роста антикоагулянтной активности у больных, получавших терапию оральными антибиотиками. В условиях инфекции или выраженного воспалительного процесса возраст и общее состояние пациента являются благоприятными факторами риска. При таких условиях трудно определить, насколько сама инфекция или ее лечение играют роль в дисбалансе МНС. Несмотря на это, определенные классы антибиотиков причастны к этому эффекту большей степени, в частности фторхинолоны, макролиды, циклины, тримоксазол и некоторые цефалоспорины. В связи с потенциальным повышенным риском возникновения побочных реакций тейкопланин следует применять с осторожностью пациентам, которые одновременно применяют нефротоксические или ототоксические лекарственные средства, такие как аминогликозиды, амфотерицин В, циклоспорин и фуросемид.

Необхідно коригувати дозу для хворих із нирковою недостатністю (див. розділ Спосіб застосування та дози). Слід проводити регулярний розгорнутий аналіз крові під час тривалого лікування та/або лікування високими дозами (особливо у перший місяць терапії) одночасно з регулярним контролем функції печінки і нирок.При застосуванні тейкопланіну повідомлялося про випадки ототоксичності, токсичної дії на кровотворну систему і про випадки гепатотоксичності і нефротоксичності.Необхідно проводити повторні дослідження функції нирок і слуху, особливо в таких ситуаціях:при тривалому лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю;при супутньому та подальшому застосуванні лікарських засобів, здатних чинити нейротоксичну та/або нефротоксичну дію (аміноглікозиди, колістин, амфотерецін, циклоспорин, цисплатин, фуросемід та етакринова кислота).Цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з підвищеною чутливістю до ванкоміцину, оскільки може спостерігатися перехресна чутливість. Однак наявність в анамнезі синдрому червоної людини, пов’язаного з застосуванням ванкоміцину, не є протипоказанням до застосування тейкопланіну.Цей лікарський засіб містить натрій. Вміст натрію становить менш ніж 1 ммоль на одну дозу, тобто на практиці цей лікарський засіб вважається таким, що не містить натрію.Застосування у період вагітності або годування груддю.Вагітність. Дослідження тейкопланіну на тваринах не виявили тератогенних ефектів, а клінічних даних недостатньо. Однак у зв’язку з високим терапевтичним ефектом препарату Глітейк його застосування можливе, якщо у період вагітності виникає необхідність в його прийомі за життєвими показаннями (незалежно від терміну вагітності). У цьому випадку слід перевірити слухову функцію новонародженого (отоакустична емісія), враховуючи можливість ототоксичного впливу тейкопланіну.Годування груддю. Відсутні дані щодо проникнення тейкопланіну в грудне молоко, тому годування груддю під час лікування препаратом Глітейк не рекомендується.Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами або механізмами через можливий ризик виникнення запаморочення.Необходимо корректировать дозу для больных с почечной недостаточностью (см. раздел Способ применения и дозы). Следует проводить регулярный развернутый анализ крови во время продолжительного лечения и/или лечения высокими дозами (особенно в первый месяц терапии) одновременно с регулярным контролем функции печени и почек.При применении тейкопланина сообщалось о случаях ототоксичности, токсического действия на кроветворную систему и о случаях гепатотоксичности и нефротоксичности.Необходимо проводить повторные исследования функции почек и слуха, особенно в таких ситуациях: при длительном лечении пациентов с почечной недостаточностью; при сопутствующим и последующем применении лекарственных средств, способных оказывать нейротоксическое и/или нефротоксическое действие (аминогликозиды, колистин, амфотерецин, циклоспорин, цисплатин, фуросемид и этакриновая кислота). Это лекарственное средство следует применять с осторожностью пациентам с повышенной чувствительностью к ванкомицину, поскольку может наблюдаться перекрестная чувствительность. Однако наличие в анамнезе синдрома красного человека, связанного с применением ванкомицина, не является противопоказанием к применению тейкопланина. Это лекарственное средство содержит натрий. Содержание натрия составляет менее чем 1 ммоль на одну дозу, то есть на практике это лекарственное средство считается таким, что не содержит натрия.Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность. Исследования тейкопланина на животных не выявили тератогенных эффектов, а клинических данных недостаточно. Однако в связи с высоким терапевтическим эффектом препарата Глитейк его применение возможно, если в период беременности возникает необходимость в его приеме по жизненным показаниям (независимо от срока беременности). В этом случае следует проверить слуховую функцию новорожденного (отоакустическая эмиссия), учитывая возможность ототоксического влияния тейкопланина. Кормление грудью. Отсутствуют данные относительно проникновения тейкопланина в грудное молоко, поэтому кормление грудью во время лечения препаратом Глитейк не рекомендуется.Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Рекомендуется воздержаться от управления транспортными средствами или механизмами через возможный риск возникновения головокружения.

При застосуванні антибактеріальних засобів необхідно чітко дотримуватися встановлених рекомендацій. Профілактика. Дорослі. Профілактика інфекційного ендокардиту: 400 мг внутрішньовенно під час ввідної анестезії. Пацієнтам з протезуванням серцевих клапанів тейкопланін необхідно комбінувати з аміноглікозидом. Лікування. Загальна тривалість лікування залежить від типу, тяжкості та індивідуальних особливостей організму пацієнта.Дорослі та люди літнього віку з нормальною функцією нирок. Інфекції дихальних шляхів, інфекції шкіри та м’яких тканин, сечового тракту, вуха, горла, носа та інші інфекції середнього ступеня тяжкості:;навантажувальна доза: стандартна доза – 400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді однієї внутрішньовенної ін’єкції (у перший день); ;підтримуюча терапія: стандартна доза – 200 мг/добу (що зазвичай становить 3 мг/кг/добу) у вигляді однієї внутрішньовенної або внутрішньом’язової ін’єкції на добу. Септицемія, інфекції кісток і суглобів, ендокардит, хвороби легень тяжкого перебігу та інші тяжкі інфекції: ;навантажувальна доза: стандартна доза – по 400 мг (що зазвичай становить 6 мг/кг) внутрішньовенно, кожні 12 годин, з 1-ого по 4-й день; ;підтримуюча терапія: стандартна доза – 400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді однієї внутрішньовенної чи внутрішньом’язової ін’єкції на добу. Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові. У випадку помірної або більш тяжкої інфекції під час введення навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі не менше 10 мг/л (визначення методом високоефективної рідинної хроматографії, HPLC) чи 15 мг/л (визначення методом імуноензимної флуоресцентної поляризації, FPIA), а також під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. При підтримуючій терапії під час лікування септицемії та ендокардиту перехід до внутрішньом’язового шляху введення залежить від клінічного перебігу захворювання. При деяких особливо тяжких клінічних ситуаціях, коли мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) тейкопланіну є високими (4-8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умови низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), рекомендована навантажувальна доза – 3-5 ін’єкцій по 12 мг/кг кожні 12 годин. У випадку необхідності можна призначати підтримуючі дози – до 12 мг/кг і вище. Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові. Під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі у межах 20-30 мг/л (HPLC) або 30-40 мг/л (FPIA), а також під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. Діти (крім новонароджених) з нормальною функцією нирок. Доза та тривалість лікування залежить від типу тяжкості інфекції: ;навантажувальна доза: для перших трьох ін’єкцій – по 10-12 мг/кг, кожні 12 годин; ;підтримуюча терапія: 10 мг/кг/добу. Для інфекції середнього ступеня тяжкості (без нейтропенії): ;навантажувальна доза: для перших трьох ін’єкцій – по 10 мг/кг кожні 12 годин; ;підтримуюча терапія: 6 мг/кг/добу. Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові. У випадку помірної чи більш тяжкої інфекції під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі не менше 10 мг/л (HPLC) або 15 мг/л (FPIA), а також під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. При деяких особливо тяжких клінічних ситуаціях, коли МІС тейкопланіну є високими (4-8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умов низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі між 20 і 30 мг/л (HPLC) або 30-40 мг/л (FPIA) та під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. Дорослі та пацієнти літнього віку з нирковою недостатністю (порушення функцій нирок). Протягом перших 3 днів рекомендується дотримуватися стандартного режиму лікування: якщо кліренс креатиніну становить 40-60 мл/хв, стандартну дозу слід розділити навпіл (вводити початкову дозу кожні два дні або половину дози щоденно);якщо кліренс креатиніну становить < 40 мл/хв, а також для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, дозу слід зменшити до ⅓ (вводити таку саму дозу 1 раз на три дні або щоденно вводити ⅓ дози). Тейкопланін не виводиться під час гемодіалізу.Для хворих зі зниженою функцією нирок і вторинним перитонітом, який виник у результаті безперервного амбулаторного перитонеального діалізу, рекомендовано дозовий режим – по 20 мг тейкопланіну на 1 літр діалізної рідини та навантажувальну дозу – 200 мг внутрішньовенно (для пацієнтів із підвищеною температурою тіла). Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрації антибіотика у плазмі крові. У випадку помірної або більш тяжкої інфекції під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі крові не менше 10 мг/л (HPLC) чи 15 мг/л (FPIA), а також під час підтримуючої терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. При деяких особливо тяжких клінічних концентраціях, коли МІС тейкопланіну є високим (4-8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату у сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умов низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися у досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі крові між 20 і 30 мг/л (HPLC) або 30-40 мг/л (FPIA) та під час підтримуючого лікування, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними. Спосіб застосування. Вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Внутрішньовенне введення здійснювати протягом 1 хвилини або шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин. Спосіб приготування розчину: весь розчинник повільно ввести у флакон, після чого обережно покачати між долонями, поки порошок повністю не розчиниться. Уникати утворення бульбашок. При виникненні піни залишити флакон у вертикальному положенні до повного її зникнення. Отриманий таким чином готовий ізотонічний (рН 7,5) розчин може зберігатися не більше 48 годин при кімнатній температурі та 7 діб при 4 °С.Готовий розчин можна вводити ін’єкційно або розводити:0,9 % розчином натрію хлориду;розчином на основі лактату натрію (Рінгер-лактату, Гартмана). Після розведення у таких розчинах препарат можна зберігати не більше 24 годин при температурі не вище 25 °С або 7 діб при 4 °С; 5 % розчином глюкози;0,18 % розчином натрію хлориду та 4 % глюкози (приготовлений таким чином розчин може зберігатися протягом 24 годин при температурі не вище 25 °С);розчином для перитонеального діалізу – 1,36 % або 3,86 % глюкози (приготовлений таким чином розчин може зберігатися протягом 28 днів при 4 °С). Тейкопланін зберігає свою стабільність протягом 48 годин при 37 °С у складі розчинів для перитонеального діалізу, які містять інсулін або гепарин.Діти. Застосування препарату новонародженим протипоказано.При применении антибактериальных средств необходимо четко придерживаться установленных рекомендаций. Профилактика. Взрослые. Профилактика инфекционного эндокардита: 400 мг внутривенно во время вводной анестезии. Пациентам с протезированием сердечных клапанов тейкопланин необходимо комбинировать с аминогликозидом. Лечение. Длительность лечения зависит от типа, тяжести и индивидуальных особенностей организма пациента. Взрослые и пожилые люди с нормальной функцией почек. Инфекции дыхательных путей, инфекции кожи и мягких тканей, мочевого тракта, уха, горла, носа и другие инфекции средней степени тяжести: ;нагрузочная доза: стандартная доза – 400 мг/сутки (обычно составляет 6 мг/кг/сутки) в виде одной инъекции (в первый день); ;поддерживающая терапия: стандартная доза – 200 мг/сутки (обычно составляет 3 мг/кг/сутки) в виде одной внутривенной или внутримышечной инъекции в сутки. Септицемия, инфекции костей и суставов, эндокардит, болезни легких тяжелого течения и другие тяжелые инфекции: ;нагрузочная  доза: стандартная доза – 400 мг (обычно составляет 6 мг/кг) внутривенно каждые 12 часов, с 1-го по 4-й день; ;поддерживающая терапия: стандартная доза – 400 мг/сутки (обычно составляет 6 мг/кг/сутки) в виде одной внутривенной или внутримышечной инъекции в сутки. Достичь оптимальной дозы помогает определение концентраций антибиотика в плазме крови. В случае умеренной или более тяжелой инфекции при введении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме не менее 10 мг/л (определение методом высокоэффективной жидкостной хроматографии, HPLC) или 15 мг/л (определение методом иммуноэнзимной флуоресцентной поляризации, FPIA), а также во время поддерживающей терапии, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. При поддерживающей терапии при лечении септицемии и эндокардита переход к внутримышечному пути введения зависит от клинического течения заболевания. При условии некоторых особо тяжелых клинических ситуаций, когда минимальные ингибирующие концентрации (МІС) тейкопланина высоки (4-8 мг/л), учитывая бактериальное нагрузки, или когда фармакокинетику препарата в сыворотке крови предсказать трудно (значительные ожоги, интенсивная терапия и т.п.), или условия низкого тканевого распределения (кости, клапаны сердца), рекомендуемая нагрузочная доза – 3-5 инъекций по 12 мг/кг каждые 12 часов. В случае необходимости можно назначать поддерживающие дозы – до 12 мг/кг и выше. Достичь оптимальной дозы помогает определение концентраций антибиотика в плазме крови. При получении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме в пределах 20-30 мг/л (HPLC) или 30-40 мг/л (FPIA), а также во время поддерживающей терапии, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. Дети (кроме новорожденных) с нормальной функцией почек. Доза и продолжительность лечения зависит от типа тяжести инфекции: ;нагрузочная доза: для первых трех инъекций – по 10-12 мг/кг каждые 12 часов; ;поддерживающая терапия: 10 мг/кг/сутки. Для инфекции средней степени тяжести (без нейтропении): ;нагрузочная доза: для первых трех инъекций – по 10 мг/кг каждые 12 часов; ;поддерживающая терапия: 6 мг/кг/сутки. Достичь оптимальной дозы помогает определение концентраций антибиотика в плазме крови. В случае умеренной или более тяжелой инфекции при получении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме не менее 10 мг/л (HPLC) или 15 мг/л (FPIA), а также во время поддерживающей терапии, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. При некоторых особо тяжелых клинических ситуациях, когда МІС тейкопланина высокие (4-8 мг/л), учитывая бактериальное нагрузки, или когда фармакокинетику препарата в сыворотке крови предсказать трудно (значительные ожоги, интенсивная терапия и т.п.), или в условиях низкого тканевого распределения (кости, клапаны сердца), при получении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме между 20 и 30 мг/л (HPLC) или 30-40 мг/л (FPIA) и во время поддерживающей терапии, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. Взрослые и пациенты пожилого возраста с почечной недостаточностью (нарушение функций почек). В течение первых 3 дней рекомендуется придерживаться стандартного режима лечения: если клиренс креатинина составляет 40-60 мл/мин, стандартную дозу следует разделить пополам (вводить начальную дозу каждые два дня или половину дозы ежедневно);если клиренс креатинина - < 40 мл/мин, а также для пациентов, находящихся на гемодиализе, дозу следует уменьшить до ⅓ (вводить такую же дозу 1 раз в три дня или ежедневно вводить ⅓ дозы). Тейкопланин не выводится во время гемодиализа. Для больных с нарушением функции почек и вторичным перитонитом, который возник в результате непрерывного амбулаторного перитонеального диализа, рекомендуемый режим дозирования – по 20 мг тейкопланина на 1 литр диализной жидкости и нагрузочную дозу – 200 мг (для пациентов с повышенной температурой тела). Достичь оптимальной дозы помогает определение концентрации антибиотика в плазме крови. В случае умеренной или более тяжелой инфекции при получении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме крови не менее 10 мг/л (HPLC) или 15 мг/л (FPIA), а также при поддерживающей терапии, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. При некоторых особо тяжелых клинических концентрациях, когда МІС тейкопланина высок (4-8 мг/л), учитывая бактериальное нагрузки, или когда фармакокинетику препарата в сыворотке крови предсказать трудно (значительные ожоги, интенсивная терапия и др.), или в условиях низкого тканевого распределения (кости, клапаны сердца), при получении нагрузочных доз необходимо отслеживать остаточные плазменные концентрации, чтобы убедиться в достижении стабильных остаточных концентраций в плазме крови между 20 и 30 мг/л (HPLC) или 30-40 мг/л (FPIA) и во время поддерживающего лечения, чтобы убедиться, что эти концентрации стабильны. Способ применения. Вводить внутривенно или внутримышечно. Внутривенное введение осуществлять в течение 1 минуты или путем инфузии в течение 30 минут. Способ приготовления раствора: весь растворитель медленно ввести во флакон, после чего осторожно покачать между ладонями, пока порошок полностью не растворится. Избегать образования пузырьков! Если возникнет пена, оставить флакон в вертикальном положении, пока она не исчезнет. Полученный таким образом готовый изотонический (рН 7,5) раствор можно хранить не более 48 часов при комнатной температуре и 7 суток – при температуре 4 °С. Готовый раствор можно вводить инъекционно или разводить: 0,9 % раствором натрия хлорида;раствором на основе лактата натрия (раствор Рингер-лактата, раствор Гартмана). После разведения в таких растворах препарат можно хранить не более 24 часов при температуре не выше 25°С или 7 дней при температуре 4 °С. 5 % раствором глюкозы;раствором 0,18 % натрия хлорида и 4 % глюкозы (приготовленный таким образом раствор можно хранить в течение 24 часов при температуре не выше 25°С). раствором для перитонеального диализа, содержащий 1,36 % или 3,86 % глюкозы (приготовленный таким образом раствор можно хранить в течение 28 суток при температуре 4 °С). Тейкопланин сохраняет свою стабильность в течение 48 часов при температуре 37 °С в составе растворов для перитонеального диализа, содержащих инсулин или гепарин.Дети. Применение препарата новорожденным противопоказано.

Тейкопланін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Лікування передозування повинно бути симптоматичним.Тейкопланин не выводится из организма с помощью гемодиализа. Лечение передозировки должно быть симптоматическим.

З боку імунної системи: висипання, кропив’янка, еритема, свербіж, підвищення температури тіла, застуда, анафілактичні реакції (ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок), ексфоліативний дерматит; з боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – тяжкі бульозні шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, у виняткових випадках – мультиформна еритема); з боку гепатобіліарної системи: тимчасове підвищення рівня трансаміназ та/або лужної фосфатази; з боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; нейтропенія (рідко – важка) або агранулоцитоз (оборотний після припинення лікування), який особливо розвивається при одержанні високих доз і в перший місяць терапії; з боку травного тракту: нудота, блювання, діарея; з боку нирок і сечовивідних шляхів: тимчасове підвищення рівня креатиніну; дуже рідко – ниркова недостатність, що зазвичай виникає у пацієнтів з важким перебігом інфекції, наявністю основного захворювання та/або у пацієнтів, які отримують інші лікарські засоби, які здатні виявляти нефротоксичний вплив; з боку нервової системи: запаморочення, головний біль, повідомлялося про випадки виникнення судом; з боку органів слуху: втрата слуху, дзвін у вухах, порушення з боку вестибулярного апарату; місцеві реакції: біль, флебіт, еритема, абсцес; інші: суперінфекція (збільшення кількості нечутливих мікроорганізмів). Також рідко повідомлялося про випадки еритеми і припливів у верхній частині тіла після застосування розчину, які з’явилися без історії про попереднє застосування тейкопланіну і не повторилися при наступному застосуванні при зниженні швидкості введення або зниженні концентрації. Ці випадки були неспецифічними до концентрації або швидкості введення. Со стороны иммунной ситемы: высыпания, крапивница, эритема, зуд, повышение температуры тела, простуда, анафилактические реакции (ангионевротический отек, бронхоспазм, анафилактический шок), эксфолиативный дерматит; со стороны кожи и подкожной клетчатки: очень редко – тяжелые буллезные кожные реакции (синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, в исключительных случаях – мультиформная эритема); со стороны гепатобилиарной системы: временное повышение уровня трансаминаз и/или щелочной фосфатазы; со стороны системы крови и лимфатической системы: эозинофилия, лейкопения, тромбоцитопения; нейтропения (редко – тяжелая) или агранулоцитоз (обратимый после прекращения лечения), который особенно развивается при получении высоких доз и в первый месяц терапии; со стороны пищеварительного тракта: тошнота, рвота, диарея; со стороны почек и мочевыводящих путей: временное повышение уровня креатинина; очень редко – почечная недостаточность, что обычно возникает у пациентов с тяжелым течением инфекции, наличием основного заболевания и/или у пациентов, которые получают другие лекарственные средства, которые способны проявлять нефротоксическое влияние; со стороны нервной системы: головокружение, головная боль, сообщалось о случаях возникновения судорог; со стороны органов слуха: потеря слуха, звон в ушах, нарушения со стороны вестибулярного аппарата; местные реакции: боль, флебит; эритема, абсцесс; другие: суперинфекция (увеличение количества нечувствительных микроорганизмов). Также редко сообщалось о случаях эритемы и приливов в верхней части тела после применения раствора, которые появились без истории о предварительном применении тейкопланина и не повторились при следующем применении при снижении скорости введения или снижении концентрации. Эти случаи были неспецифическими к концентрации или скорости введения.

Спеціальні застереження, пов’язані з невідповідністю міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС): зареєстровані численні випадки зростання антикоагулянтной активності у хворих, які отримували терапію оральними антибіотиками. В умовах інфекції або вираженого запального процесу вік і загальний стан пацієнта є сприятливими факторами ризику. За таких умов важко визначити, якою мірою сама інфекція або її лікування відіграють роль у дисбалансі МНС. Незважаючи на це, деякі класи антибіотиків причетні до цього ефекту більшою мірою, зокрема фторхіноліни, макроліди, цикліни, котрімоксазол і деякі цефалоспорини. У зв’язку з підвищеним потенційним ризиком виникнення побічних реакцій тейкопланін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують нефротоксичні або ототоксичні лікарські засоби, такі як аміноглікозиди, амфотерицин В, циклоспорин і фуросемід.